Чи можуть бути більшість священників шахраями та лицемірами? Скандальний рівненський журналіст вважає що так

29 вересня 2026 р. 12:46

29 вересня 2026 р. 12:46

Головний редактор «Четвертої влади» Володимир Торбіч опинився в центрі чергового скандалу. Ще не встигла вщухнути ситуація , в якій головний редактор Володимир Торбіч свідомо ухиляється від служби в армії .  Як зʼявився новий публічний скандал. Цього разу причиною стали не його журналістські розслідування, а висловлювання у Facebook на адресу священнослужителів та вірян.

У коментарі під одним із дописів Торбіч написав:

«З мого досвіду, серед священнослужителів дуже мало людей із критичним мисленням. Часто це сліпці, які ведуть сліпців. Або просто шахраї та лицеміри, які наживаються на довірі вірян. На жаль».

Цього разу йдеться не про конкретне розслідування та не про конкретного священнослужителя. Формулювання «серед священнослужителів дуже мало людей із критичним мисленням», «сліпці» та «шахраї та лицеміри» стосуються широкої групи людей. Саме тому постає питання не про право Торбіча критикувати Церкву — таке право безумовно є, — а про межу між критикою та зневагою щодо духовенства та вірян.

Особливої уваги ця історія потребує з огляду на власний релігійний досвід журналіста — нещодавно Вололимир Торбіч визнав, що протягом багатьох років вони з дружиною належали до релігійної громади, яку духовно опікував російський єпископ Іриней Кліпенштейн, який неодноразово в інтервʼю хвалився, що зберіг історичний світогляд Російської Православної Церкви.

Якщо людина сама тривалий час перебувала у релігійному середовищі, від неї природно очікувати розуміння того, наскільки чутливими є подібні узагальнення для віруючих.

Ми вирішили запитати у священнослужителів безпосередньо: чи сприймають вони слова журналіста як допустиму суспільну критику, чи бачать у них образу духовенства та мільйонів людей, для яких священник є духовним авторитетом.

Ситуацію нам прокоментував відомий у Рівному православний священник, протоієрей Православної Церкви України отець Володимир Тимків.

«Знаєте, коли я чую такі різкі висловлювання журналіста на адресу священників, я в першу чергу бачу за ними не об’єктивну критику, а великий внутрішній біль або банальне незнання. Щось, мабуть, тій людині дуже погано всередині. Я не кажу, що вона погана. Я кажу, що цій людині дуже погано всередині. Нема у нього відповідей на якісь основні питання.

Це дуже легко — взяти поодиноку людську слабкість, помилку чи гріх конкретної людини і перекреслити цим усе святе, назвавши “сліпцями” та “шахраями” тих, хто йде цим шляхом. Але давайте будемо відвертими. Якщо людина пішла до лікаря, а він припустився помилки, вона ж не кричить на кожному розі, що всі лікарі — вбивці, а медицину треба скасувати? Чи якщо вчитель у школі якось не так поведеться, ніхто ж не каже закривати всі школи. Чомусь до церкви мірки інші.

Священство і священник — це не одне й те саме. Священник — це людина з плоті й крові: він втомлюється, він теж має родину, проблеми, може помилятися і навіть падати. Але через нього діє благодать Божа. І коли журналіст говорить про священство з такою зневагою, він найчастіше б’є не по “системі”, а по людях, які сьогодні вночі моляться за бійців в окопах, витягують людей із самогубств чи стоять біля поранених.

Тому я не тримаю зла на такі слова. Мені просто шкода людей, які кажуть таке, бо за цим зазвичай стоїть глибока темрява і самотність. Він сказав цю фразу, він одягнувся в цю фразу, він вже одягнений в ту ненависть, яку тільки ззовні виявили. Це можна тільки пожаліти цю людину…

Церква — це не зібрання ідеальних ангелів, це лікарня для хворих душ, куди приходять зцілюватися. І двері її відкриті для всіх — і для тих, хто шукає Бога, і для тих, хто поки що кидає в нього каміння. А якщо цей пан хоче щоб священники були кращі, то у нас є Рівненська духовна семінарія. І буде він ідеальним священником…Можливо…», – сказав отець Володимир.

Окреме питання — професійна відповідальність журналіста. Журналіст має право бути різким, незручним і критичним. Але чим більшою є його публічна вага, тим важливіше відокремлювати аргументовану критику конкретних дій від узагальнень щодо цілої професійної чи релігійної спільноти.

Тому найкращою відповіддю на цю ситуацію була б відкрита дискусія Володимира Торбіча з духовенством : чи потрібні “шахраї” і “сліпці” на фронті у вигляді капеланів, на яких фактах ґрунтується таке узагальнення і чи вважає подібну лексику коректною щодо священнослужителів загалом?

Редакція готова оприлюднити його позицію без скорочень.

Рівненські