Історія вимушених переселенців з Ямполя, які знайшли прихисток у Шосткинській громаді

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Історія вимушених переселенців з Ямполя, які знайшли прихисток у Шосткинській громаді

16 вересня 2024 р. 16:28

16 вересня 2024 р. 16:28

Сім’я ВПО з Ямполя переїхала на початку вересня до одного з населених пунктів Шосткинської громади, тікаючи від щоденних ворожих обстрілів. Оселилися переселенці у старому будинку, в якому господарі не проживають вже 8 років. На відсутність комфортних умов особливо не нарікають. Говорять – найголовніше, що вони у безпеці. Як їм живеться на новому місці – дізнавалися журналісти ШосткаNews.City.

Обстріли, які російські війська щодня здійснюють по Ямполю, Дружбі, Свесі, Глухову та іншим населеним пунктам Сумщини, змушують місцевих мешканців шукати прихисток у більш безпечних місцях. Більшість людей сьогодні евакуюється до Шосткинської громади. Саме тут, у Клишківському старостинському окрузі , створений ХАБ для тимчасового перебування внутрішньопереміщених осіб. «Ми можемо тут одночасно розмістити від 30 до 50 осіб. І забезпечити усіма умовами для проживання і харчування», - розповідає староста Клишківського старостинського округу Віктор Долиняк .

Автор: Світлана Ковальчук Історія вимушених переселенців з Ямполя, які знайшли прихисток у Шосткинській громаді

На сьогоднішній день у Клишківському старостинському окрузі проживає 56 сімей з числа внутрішніх переселенців. З них 22 особи - це діти. «Це переважно переселенці «першої хвилі» - з Середино-Буди та прилеглих населених пунктів. Зараз вже пішла «друга хвиля» ВПО – серед яких більшість мешканців Ямполя, Свеси та навколишніх сіл», - підкреслює керівник.

Переселенці «першої хвилі» зараз проживають у власних будинках, які того часу змогли купити. Люди, які нещодавно переїхали, знайшли тимчасове житло у своїх родичів або знайомих.

Усі ці люди оформлені як внутрішньопереміщені особи та отримують кошти з державного бюджету. Крім того, їм надають гуманітарну допомогу у вигляді харчових продуктів, постільної білизни, посуду та ін.

Ми побували в гостях у родини переселенців, які переїхали з Ямполя 5 вересня. Пані Олена , разом з двома дітьми та мамою, оселилася у старому будинку, в якому ніхто не проживав 8 років. Але тим не дуже переймається. Головне, каже, що дітей вивезла подалі від обстрілів. «Приїхали після того, як було дуже багато вибухів у Ямполі . Ми не можемо говорити на цю тему без сліз, тому що це дуже важко», - говорить жінка.

Коли у тебе дитина йде до першого класу, то потрібно в першу чергу думати за дітей

Пані Олена дякує своїй кумі, яка дозволила їй пожити у своєму будинку. Жінка розповідає, що того дня, коли її родині довелося покинути рідну домівку, часу на роздуми не було. «Єдине бажання – бігти з Ямполя , куди щодня прилітають КАБи. Слава Богу, наше житло на той момент було ціле», - згадує переселенка.

Тутешні мешканці родині Жук допомагають чим можуть. Тож, предметів побуту, одягу чи продуктів переселенці наразі не потребують.

Єдине, про що просять – забезпечити їх дровами, адже зима вже не за горами

Найскладніше, зізнається пані Олена , позбутися посттравматичного стану, в якому вона постійно перебуває. «Зранку прокидаєшся, щось готуєш, миєш посуд, переш. А коли немає справ – на тебе насувається така туга, що прямо руки опускаються», - говорить вона.

Але потім я кажу собі: «Я - жінка, я – головна, і я за усіх тут відповідаю. Тому я не дозволяю собі падати духом

Вийти зі стресового стану родині переселенців не дозволяють звуки вибухів, які час від часу лунають навіть тут, у відносній безпеці. Тож, пані Олена намагається відволіктися від тривожних думок за побутовими клопотами.

Про майбутнє поки не думає, адже війна змусила її жити тільки сьогоднішнім днем: «Я день прожила – і слава Богу. Планів зовсім ніяких. Єдине поки бажання, аби і звідси не довелося виїжджати».