Через вісім місяців невідомості у Білопілля повернувся "на щиті" захисник Сергій Качан

23 березня 2025 р. 11:58

23 березня 2025 р. 11:58

Рідні вісім місяців чекали на добру звістку, але 22 березня Білопілля зустріло воїна-захисника Сергія Качана «на щиті»... Лейтенант командир аеромобільного взводу аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А 2120 Сергій Володимирович Качан загинув 20 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі бойових дій, біля населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. З того часу його офіційно вважали безвісти зниклим.

Про загиблого захисника згадують його рідні, друзі та однокласники...

Сергій народився 28 листопада 1988 року в місті Комсомольськ на Амурі, де на той час проживала його родина. Батько Володимир Миколайович працював будівельником, а мама Євгенія Вікторівна – вихователем дитячого садочку. Ще за два роки у Сергія народилася сестричка Наташа. А вже 12 квітня 1992 року родина повернулася назад, до рідного Білопілля, в якому і пройшло дитинство та шкільні роки Сергія.

У дитинстві хлопець був непосидючим і цікавився всім навколо. Із захопленням досліджував навколишній світ, чим додавав радості та клопоту батькам.

1995 року хлопець почав навчатися в Білопільській школі №1. Із задоволенням ходив на різноманітні гуртки до місцевого Будинку дітей та юнацтва.

З раннього дитинства тато Сергія прививав йому любов до спорту, а вже будучи підлітком, він самостійно тренувався в облаштованому вдома на подвір’ї спортивному куточку. Шкільне навчання в ранні роки мало цікавило Сергія. Проте він був компанійським і відкритим до спілкування. Завжди вмів знайти друзів.

В 9 класі хлопець почав цікавитися прикладною механікою та фізикою, якими займався в гуртку Білопільського будинку дітей та юнацтва. Брав участь у наукових конференціях разом з іншими учнями гуртка, які щорічно проводили в університетах Сум за участі обдарованих дітей. Був учасником Малої академії наук. Вже тоді Сергій вирішив, що хоче вступити до СумДУ на одну з найскладніших спеціальностей університету – "Динаміка та міцність" Механіко-математичного факультету (Пізніше спеціальність та факультет перейменували на Комп’ютерна механіка, факультет ТеСЕТ). Тож у старших класах ще додатково відвідував курси з підготовки до вступу до університету. І в 2006 році, після закінчення школи, успішно вступив на державній основі на омріяну спеціальність.

Паралельно навчанню на основній спеціальності, Сергій вступив на військову кафедру при університеті, по закінченні якої у 2010 році отримав звання молодшого лейтенанта.

Фото: З архіву родини

Також під час навчання в університеті Сергій продовжував регулярно займатись спортом і відкрив для себе нові направлення: вільна боротьба та панкратіон. В 2010 році під час проведення обласної універсіади отримав срібло на змаганнях із вільної боротьби, а у 2011 році - з панкратіону.

Після пар Сергій часто бігав кроси, займався на турніку. Любив відвідувати лазню в компанії друзів. На останньому курсі університету почав вчитися грати на гітарі. Любив грати з друзями в комп’ютерні ігри (найулюбленіші Дота, Сталкер та Хало), читати або слухати аудіо-книги жанру фантастика та фентезі (такі як Властелин Кілець, Сталкер, Гарі Поттер…), дивитися фільми та аміне (одним із улюблених був Наруто). Він рідко займався творчістю, але з цікавістю розглядав витвори мистецтва (картини на виставках, скульптури, пам’ятки архітектури…) та любив слухати живу музику на квартирниках, творчих вечорах і рок-фестивалях. Одним із його улюблених жанрів був рок, виконаний українською мовою. Він розмовляв рідною українською мовою задовго до початку війни, коли це ще не було так розповсюджено.

В 2011 році успішно закінчив університет та отримав диплом інженера-механіка (інженер-дослідник). Вже після закінчення університету почав захоплюватись 3D-моделюванням.

Приблизно з 2015 року часто допомагав другу Андрію з бджолами на його пасіці. Регулярно був донором крові. Любив настільні та інтелектуальні ігри, відвідував квізи де був у команді під назвою «Проклятіє кроліка».

Після закінчення університету працював інженером з діагностики роторних машин – у ТОВ «ТРІЗ», яке спеціалізувалось на ремонті та модернізації компресорного та насосного обладнання. Сергій займався ультразвуковим та рідинним проникаючим контролем, балансуванням роторів.

З 2020 року Сергій був заступником завідувача випробувальної лабораторії руйнівного та неруйнівного контролю на державному підприємстві «Сумський експертно-технічний центр державної праці», який займався технічною діагностикою та експертизою обладнання підвищеної небезпеки. Тут Сергій, окрім розвитку як спеціаліста, набував ще й менеджерський досвід: проводив перемовини з клієнтами та постачальниками, займався договорами, кошторисами, закупівлями, складанням технічної документації, тестуванням обладнання та навчанням персоналу.

У 2021 році вирішив змінити сферу діяльності і пройшов навчальні курси від компанії Netcracker, щоб стати інженером з забезпечення якості (англ. quality assurance, QA — контроль і оцінка будь-яких аспектів проєкту) у сфері інформаційних технологій. З липня 2021 року почав працювати в цій же компанії.

28 квітня 2023 року Сергій був призваний до лав ЗСУ у ДШВ. Після проходження військової підготовки в Україні отримав маруновий берет та звання лейтенанта. Восени 2023 року проходив навчання в Польщі та Германії.

Фото: З архіву родини

Був зарахований до 81 бригади 1 батальйону 4 роти 1 взводу. Був командиром аеромобільного взводу аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А2120 і воював на найскладніших напрямках. Отримував поранення та знову повертався в стрій.

20 липня 2024 року він не повернувся з завдання і перестав виходити на зв'язок з рідними. З того часу офіційно вважався безвісти зниклим.

Сергій був людиною неймовірної доброти та відданості. Для нього не існувало слова “ні” – він завжди був готовий допомогти, приймав виважені рішення та випромінював спокій і впевненість.

Він був дбайливим і щирим, любив життя, свою сім’ю та друзів. Завжди зустрічав їх із міцними обіймами й теплою усмішкою. Любив тварин, навіть попри алергію на деяких із них. Мав чудове почуття гумору, полюбляв чорний гумор, але ніколи не втрачав доброзичливості. Часто казав: “Очікуємо найгіршого, але сподіваємося на краще”. А ще повторював: “Все буде свого часу” – і сам жив із цією впевненістю.

Сергій залишив по собі не просто спогади, а відчуття тепла, підтримки, надійності. Його не треба було просити двічі – він просто робив, допомагав, був поруч. Його слово важило багато, його обійми – ще більше.

Він любив життя таким, як воно є, не боявся труднощів, умів і жартувати, і серйозно приймати рішення. Завжди знаходив потрібні слова чи просто мовчки був поруч, коли це було важливо.

Він вірив, що все буде свого часу. І, мабуть, хотів би, щоб і ми теж вірили. Щоб пам’ятали його не тільки зі смутком, а й з тією любов’ю, яку він давав світу.

***

"Сергій був гарною людиною, таких людей на світі мало, він завжди випромінював позитив, на його обличчі завжди була щира усмішка, яка піднімала настрій в будь-якій життєвій ситуації. Він був розумним однокласником, міг розв'язати будь-яку задачу та відповісти на будь-яке питання, міг відстояти свою думку та показати своє креативне мислення. Досі не віриться, що його більше немає, ця клята війна забирає найкращих людей", - згадує про загиблого захисника однокласниця Яна.

Вічна слава Герою! Слава Україні...

Сумські