“Не можу назвати це життям”: 22-річна дружина Дениса Голода розповіла про втрату чоловіка

29 березня 2025 р. 13:01

29 березня 2025 р. 13:01

Христині Голод 22 роки, вона — мама маленької Кіри й останній рік — вдова. Життя її чоловіка Дениса Голода обірвалося на російсько-українській війні. Напередодні річниці з дня загибелі вона розповіла про коханого.

Христина згадує, як починалася їхня історія: пара познайомилася у 2019 році в місцевому кафе Білопілля, коли дівчина святкувала з подругами день народження. Тоді Денис та Христина обмінялися контактами й незабаром знову зустрілися.

“Ми з подружками виходили гуляти, чуємо — мотоцикл їде спортивний, знімає шолом Денис: “привіт, поїхали з нами”. З того часу ми почали виїжджати гуляти, в спільних компаніях”, — згадує дівчина.

І Христина, і Денис народилися і зростали в Білопіллі. Денис Голод навчався в місцевій школі № 4, потім здобув спеціальність “слюсар з ремонту рухомого складу” у вищому професійному училищі. Під час навчання брав участь у змаганнях з гирьового спорту та посідав призові місця. У березні 2020 року юнак призвався до лав Державної прикордонної служби. Коли почалася повномасштабна війна, служив у Миропіллі на Сумщині.

Це був стресовий період для батьків Дениса та його дівчини. І саме в той час пара вирішила одружитися, згадує Христина: “Їх вивезли на деякий час, ми довго не бачилися, і от він приїжджає, на його день народження ми зустрілися, і він каже: “я хочу сім’ю, я хочу дитину”. Я завагітніла, і він каже: “давай одружуватися”.

Денис був старшим сержантом, інспектором прикордонної служби — водієм відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам. Здавалося, що Миропілля — більш безпечне місце, ніж інші гарячі точки в Україні, ділиться Христина. До того ж, своїм автомобілем коханий чоловік міг регулярно приїжджати додому в Білопілля. Але переживання про захисника завжди були присутні в житті його родини.

“Він завжди говорив: “все буде добре”. Батькам він завжди так само говорив: “не переживайте, не хвилюйтеся”. Він завжди посміхався: “чого ти плачеш, все буде нормально”. Він був зі мною на пологах. Це була така підтримка з його боку…І коли все було добре, і коли погано — ми були разом”, — розповідає Христина.

Ввечері 28 березня 2024 року Денис Голод заступив на службу. Зазвичай він їздив на сім днів, згадує Христина. Зібрав речі, їжу, одягнувся і вийшов із дому востаннє.

“Він так посміхнувся мені, помахав, і вони сіли в машину. Я перебігла на інший бік подивитись, як від’їжджає машина. Він доїхав і каже: “вранці напишу”. Наступного дня дивлюся — він був останній раз в мережі в 3:05. Щось уже не так, у нього завжди був модем, ну думаю, всяке буває, не панікуватиму, все нормально”, — говорить Христина.

Найгірші передчуття підтвердились: разом із Денисом 29 березня в Миропіллі загинули ще 6 захисників. Тіла не одразу змогли забрати через атаки російської армії.

“За документами вони наїхали на міну, але коли вже вручали чоловіку нагороду посмертно, мені сказали, що це було ДРГ. Коли забрали тіла, їх складно було впізнати, робили ДНК-експертизу”, — розповіла Христина.

На момент загибелі тата його донечці Кірі виповнився рік і один місяць. Йому ж назавжди залишилося 22 роки.

“Речі я бережу…я навіть заклеїла ящик, щоб запах не зникав. Його речі я спочатку кинула в машинку, а коли це сталося, я назад все забрала”, — ділиться дівчина.

Наказом голови Держприкордонслужби України старшому сержанту Денису Голоду посмертно присвоїли військове звання “головний сержант”. Також чоловіка посмертно нагородили медаллю “Захиснику Вітчизни”.

“Минув рік, а наче минула вічність. Я не можу назвати це життям, це існування, я радість роблю тільки для дитини, бо розумію, що так хотів би Денис”, — говорить Христина.

Сумські