“Отак жити — це не для мене”: евакуйований з Краснопілля розповів, де оселився у Сумах

29 березня 2025 р. 14:24

29 березня 2025 р. 14:24

Денис Водолагін з Краснопілля живе у гуртожитку для переселенців у Сумах вже кілька днів. Каже, майже увесь час зайнятий оформленням документів на отримання допомоги. Чоловік не хоче залишатися у гуртожитку, сподівається знайти оселю з городом і роботу.

“На три місяці нас поселили: місяць безкоштовно, далі платно буде. І далі їдь куди хочеш. Тут я й не хочу знаходитись, це не для мене. Якби я був десь на заробітках – умови хороші. А так ні. Мені б десь в село заїхать, щоб город був, робота якась була”, — говорить Денис Водолагін.

Денис Водолагін виїхав з Краснопілля 21 березня, після того, як внаслідок вибуху в його будинку вилетіли вікна і двері.

“Нас бомбили вже три ночі підряд, там рознесли майже все. Є знайомий поліцейський, я йому подзвонив, вони вивозили і так людей, і вони нас вивезли: мене, брата, сестру і зятя. Дивимся, що всі виїжджають, я вмовив брата, сестру, зятя, з горем пополам вмовив, кажу: поїхали, бо хто зна що тут буде. На полу спали. Кажуть, в погріб тікать – та хто його зна, з хати може і вилізеш, а в погребі якщо завалить, то… страшніше у погребі, чим у хаті”, — ділиться чоловік.

Сестра і зять, каже чоловік, ще в пункті реєстрації для евакуйованих, оформлюють документи, але хочуть повернутися додому: “Хата ціла, кажуть, вони зідзвонюються, хата ціла, пів Краснопілля немає, ну вони збираються їхати додому. Сестрі котиків жаль, два коти. Їй жаль їх, вона залишила”.

Також люди хвилюються про залишене майно, бояться не обстрілів, а грабіжників, говорить пан Денис: “В Краснопіллі, оце зідзвонююсь, свої ж люди виїжджають, хто залишається – вже з хат виносять все: телевізори, все виносять. Свої ж, ті, хто позалишалися, ну отакі люди, які пиячать і виносять”.

Пан Денис розповідає, що цілими днями зайнятий оформленням документів на допомогу собі і брату, своїх грошей мало, а треба харчуватися: “Поки за свої гроші, вже закінчуються, можу показати, скільки залишилося, 700 чи 800 гривень, все. Більш немає. Ми зараз чекаємо допомоги, а там видно буде. В нього реквізити негодні були, хотіли сьогодні дооформити, в банку були, там народу – не проб’єшся, завтра зранку підемо”.

Чоловік каже: в евакуацію зібралися швидко, взяли тільки взуття. У пункті реєстрації у Сумах їм пропонували одяг.

“Там гуманітарка, всі ходять, вибирають, я як піду, нічого не можу вибрать, не підходить нічого. І ще нам на двох дали гуманітарну допомогу, там тушонка, консерви, засипки, макарони. Готувати можна, отут добре, дві газових плити, дві стіралки, душ який не який, ну є”, — розповів Денис.

Пан Денис говорить, що намагатиметься виїхати з гуртожитку, як тільки з’явиться можливість: “Хотілось би додому, або хоча б десь новий дім знайти. Ну щоб не квартира, а саме будинок. Я звик на городі, щоб було все своє. Ну все залишилось там. Там хоч і роботи не було толком, іноді кой-що, ну все рівно… Я залишився бомжом. В Лебединському районі наче, кажуть, непогано, ну краще, чим тут. Мені б бажано десь роботу знайти, на допомогу на цю я ж не проживу, тим більше в місті, без роботи отак жити — ні”.

Чоловік розповідає, що його постійно намагаються забрати у військо, але в жодному навчальному центрі не приймають за станом здоров’я. Каже, визнали непридатним, але висновок не оформили, тому час від часу продовжують возити по навчальним центрам. Пан Денис сподівається, що це не завадить йому працювати, коли вдасться знайти роботу.

Сумські