Як живуть переселенці з прикордоння Сумщини в Лебедині

05 квітня 2025 р. 18:14

05 квітня 2025 р. 18:14

Гуртожиток для евакуйованих у Лебедині відкрився близько двох тижнів тому. За цей час в нього заселилося кілька десятків переселенців з прикордонних громад Сумської області.

Ольга Скоревич разом із мамою близько двох тижнів мешкають у центрі тимчасового проживання у Лебедині. Вони евакуювалися з Краснопілля.

“Додому дуже хочеться, дуже. Я ночі не сплю, плачу, мені дуже тяжко. І мама. Навіть на фоні цього ми захворіли. Тяжко було, 4 дні дуже нас бомбили ці “шахеди”, “гради”, кой як ми 4 ночі під кулями пережили, а тоді наважилися виїхати. Повертаться – ми не знаємо, як там. Казали, що там дуже сильно побили вулицю, а чи є в нас там оселя чи ні… ну поки нас тут приютили”

Спочатку їх вивезли у Суми, потім – у Лебедин. У гуртожитку поселили в кімнаті на двох, забезпечили спальними наборами, видали посуд та інші речі першої необхідності, розповідає пані Ольга, бо з собою майже нічого взяти не встигли.

“Я вскочила тільки у туфлі, а мама вділа свої калоші.Узяла нижню білизну на переміну собі і їй, покидала двоє штанів. Тут в основному ми ходимо у гуманітарку і там беремо. Там одяг є, взуття теж є”, — ділиться Ольга.

Продуктові набори видавали тричі, а ще й місцеві жителі пригощають, говорить жінка.

“Приносили нам гарячі вареники. Пиріжки, приносили, багети. Тоді запропонували ось помідорчики, картопельку давали, кому треба моркву – моркву дають. Що треба, вони нам допомагають”, — додає пані Ольга.

Також у гуртожиток щодня привозять гарячі обіди від однієї з благодійних організацій. Мешканці розбирають порції на загальній кухні. Зінаїда Бондарєва з Олексіївки каже, що їжа різноманітна і поживна.

“Смачні. І випічку дають. І кашу гречану з м’ясом, і салати, і картоплю з м’ясом, і рагу, усе дають. Салати різні, вчора олів’є давали”, — ділиться пані Зінаїда.

Цього дня до гуртожитку приїхали представники благодійного фонду, привезли гуманітарну допомогу і кількох спеціалістів для надання консультацій.

“Ми вишукуємо потреби бенефіціарів і за потреби можемо потім довезти допомогу. Також зараз у нас працюють безпосередньо юристи, психологи, вони відвідують також кімнати для маломобільних людей”, — говорить Катерина Пилипенко, координаторка кризового центру БФ “Карітас Суми”.

Люди стоять у черзі, щоб розповісти про свої потреби.

“Я просив у них холодильничок. Прийде літо, зараз дають продукти, куди будемо ставити? Загальний один, отакий маленький, і ви уявляєте, на цілий поверх отакий холодильничок. В нас самі старі тут і всі майже хворі, і всі хворі з ногами. А тут туалети всі навприсядки. Люди падають. Ось жінка, чоловік впав у туалеті, півгодини не могла його підняти.Тумбочки поставити, поставити кришки над унітазом і все, проблема вирішена”, — розповів переселенець з Краснопілля Віктор Пушкар.

Також з’ясувалося, що є ще потреба у деяких повсякденних речах, розповідає представниця фонду Катерина Батюк.

“Потреба в них є – це постільна білизна, ковдри, ми привезли жилетки тепленькі, тому що скоро відключать опалення і вони всі будуть потребувати теплого одягу. Багато людей, які звертаються з потребою футболок, майок, спідньої білизни, тапочки, звичайно, їм потрібні, продукти харчування, побутова хімія: мило, шампуні. І рушники. Те, що вони не змогли з собою взяти з домівки”, — розповіла Катерина Батюк, представниця БФ “Карітас Суми”.

Родина Балабаєнко приймає допомогу в своїй кімнаті, жінкам важко ходити. Теплі жилетки дуже знадобляться, каже бабуся Віра: “Потрібні. Бо як опалення вимкнуть, буде прохладно – ми надінем. Спасибі їм. Все дають, несуть, спасибі Лебедину”.

“Босоніжки, гуманітарний набір — макарони тут, цукор, крупа, кава, чай, олія, консерви: рибні, квасоля, курячі”, — додала Наталія Балабаєнко.

Жінки розповідають: тут тепло, є душ, є де приготувати їжу. Кажуть, уклали договір на безкоштовне проживання на півроку. Всього в цей гуртожиток протягом останніх двох тижнів заселилося кілька десятків переселенців із прикордонних громад Сумського району, розповіла керівниця центру компактного проживання Любов Білокобильська. Каже, переважно тут живуть люди похилого віку, маломобільні, з інвалідністю, багатодітні сім’ї. Вільних місць практично немає. Цей гуртожиток належить одному з навчальних закладів Лебедина, його працівники й готували приміщення для прийому евакуйованих, каже пані Любов.

“Потреби всі не задоволені остаточно, але допомагають благодійні фонди, громадські організації, релігійні громади”, — зазначила Любов Білокобильська, керівниця місця компактного проживання для переселенців у Лебедині.

В цілому є все, що потрібно, але немає головного – рідної домівки, каже Ольга Скоревич:

“Нудьга в мене, тут нудно мені, мені треба десь щось робити, десь кудись бігти. Я звикла до такого життя. Постійно в ходу, постійно в дорозі, в роботі. Почуття стало погане. Я була жвавіша, а зараз ні, не те. Може ж таки вернемося додому. Може ж там будинки таки цілі будуть. Хочеться додому. Все одно я себе відчуваю тут, як чужа”.

Сумські