Що відбувається в прикордонному Білопіллі, мешканців якого ще понад рік тому закликали евакуюватися

04 червня 2025 р. 13:17

04 червня 2025 р. 13:17

Редакторка газети “Білопільщина” Наталія Калініченко минулоріч у травні розповідала Укрінформу , що не хоче виїжджати з міста принципово. Більше того, вона й досі разом із командою готує та видає районну газету. У прикордонному Білопіллі нині – дві тисячі мешканців, а до повномасштабної війни було 16 тисяч. Пані Наталія розповідає, що білопільці, залишаючи рідне місто через російські атаки, здебільшого далеко не виїжджають. А за нагоди намагаються повертатися додому, щоби взяти речі, попрацювати на городі.

Після офіційної евакуації багато людей повернулися

- Упродовж року, з початку оголошення евакуації, ситуація у нас була більш-менш “стабільною”, – розповідає Наталія Калініченко. – Минулого травня, потім у червні-липні, ворог періодично обстрілював Білопілля , переважно КАБами та з РСЗВ. Було багато руйнувань, загиблі й поранені. Улітку ці удари припинилися, багато людей повернулися – садити городи, до худоби, в свої хати…

Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Утім, продовжує пані Наталія, вже в листопаді в місті запровадили примусову евакуацію для сімей із дітьми. Це був ще один сигнал білопільцям, аби були готовими до поганого розвитку подій. Тоді люди почали виїжджати активніше.

Після ударів по місту Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

- Ну і ще більше лишали місто цієї весни, після серії російських ударів. Особливо вплинули ті, що були у квітні й травні, коли поцілили у ринок та рейсовий автобус із цивільними людьми. Зараз у містечку на прикордонні Сумщини лишаються, переважно, люди у віці 50+, які тримаються за своє господарство, бо з нього живуть. А також працівники критичних служб – медики, пожежні, співробітники міськради та місцеві підприємці, які торгують у магазинах та на ринку, – каже співрозмовниця.

За її словами, вулиці в місті не порожні, але ними й не гуляють.

- Вийшли на базар, скупилися швиденько – і додому. Всі ходять із телефонами, відслідковують – що летить, звідки і куди. На базарі навіть після прильоту є люди – продають розсаду, корм для тварин, хімію на городи… Я мало не розплакалася минулого тижня, коли побачила чоловіка, торговий намет якого згорів після удару. Він усе одно приїжджає на базар, торгує з автівки. Жінки продають м’ясо, молоко, яйця. Життя триває… “Тю, це ж “саушка”, ти шо, не розбираєшся, чи погано чути став?”, – нормальна розмова на базарі в Білопіллі про те, що летить, – каже Наталія Калініченко.

Місцевий підприємець на ринку після російського удару Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

У Сумах - БУМ на оренду житла

Евакуйовуючись, білопільці не виїжджають далеко від свого містечка, зауважує співрозмовниця. Мало хто вирушає за межі області чи за кордон.

- Їдуть у сусідні села, в радіусі 10 км від дому. Найдалі – у Ромни чи Суми. До родичів, друзів, просто добрих людей, які кажуть, що можуть здати житло. І періодично повертаються за необхідними речами додому, в Білопілля, – розповідає пані Наталія.

Приватний будинок після чергового удару Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Зауважує, що в прифронтових Сумах через рух переселенців дуже зросла вартість оренди житла. Ціна однокімнатної квартири у винайм вартує майже стільки, скільки у тиловому Ужгороді чи Львові – 10 тисяч гривень на місяць і вище.

Редакційна клумба газети "Білопільщина" і напроти зруйнований будинок, якому більше 200 років. В ньому раніше жили німецькі пивовари, які мали у Білопіллі власні заводи Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Наталія Калініченко зауважує, що багато людей звертаються у редакцію газети «Білопільщина» з пропозиціями надати житло мешканцям прикордоння.

- Пишуть, мовляв, я із такого-то села, у нас на вулиці є дві хати для проживання. Також часто здають приватні будинки у селах лише за комунальні. Узагалі, цивільним порівняно неважко знайти житло. Дуже складно зняти квартиру чи будинок військовим, – додає.

“Ти мусиш мати план «Б»”

На Сумщині, за даними ОВА, мешкають близько 98 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Співрозмовниця говорить, що в області були три великі хвилі переселення.

- Велика Писарівка навесні минулого року, восени – Миропілля та Краснопілля, і цьогоріч із березня знову посилився виїзд із Білопілля. Працює це так, що прийняти рішення виїхати з рідної хати людей спонукає не офіційне оголошення евакуації від місцевої влади, а те, що вони чують та бачать. Внутрішньо кожен готовий до моменту, коли потрібно буде залишити дім, щоби врятувати своє життя. Тому оголошення офіційної евакуації – це своєрідний заклик, що ти маєш мати план «Б»: куди виїжджатимеш у випадку необхідності. Ще ні одну хату не врятувало від російської ракети те, що господар тримає її кут, – ділиться пані Наталя місцевою приказкою.

Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Каже, що коли у квітні до Білопілля почали долітати російські дрони на оптоволокні і бити по цивільних автівках, тривожність у місцевих значно зросла та почала спонукати до дій.

- 6 травня був перший обстріл центра міста. Із того дня прилітає фактично щодня і щоночі. Дуже вплинув психологічно обстріл ринку та вбивство дев’ятьох наших людей у маршрутці. Це ж ті, хто евакуювався і жив у Сумах, вони поверталися додому за речами. Так багато хто робить: повертається час від часу – собак погодувати, на городі попоратись тощо. Евакуйовані мешканці прикордоння їздять отак туди-сюди.

Посаджений город працівниці газети Білопільщина, яка не хоче виїжджати із рідного містечка Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

На дорогах будують протидронові сітки

- Найбільше, що заважає роботі й змушує шукати житло за Білопіллям, – це поганий зв’язок, – каже пані Наталія. – Він більш-менш нормальний у центрі, а в деяких районах – дуже кепський. Мені потрібен для роботи. Але не тільки: коли не маєш інтернету і не можеш слідкувати за місцевими каналами, не бачиш, що летить і звідки, – дуже важко. Ми чуємо виходи, але не розуміємо, хто стріляє. Чи по нас, чи наші. Оця сіра зона щодо зв’язку – ще один вагомий фактор, що змушує людей лишати домівки, навіть якщо є світло, газ, вода та працюють магазини.

Чоловік Наталії Калініченко шукає точку для мобільного зв'язку Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Такі проблеми зі зв’язком у Білопіллі через те, що перебиті ЛЕП та інші комунікації. Проте люди, які тут лишаються, дуже добре спілкуються та підтримують одне одного.

- Якщо хтось їде в Суми – підвозимо, або ж купуємо продукти за списком, ліки, корм попугайчикам тощо. Пакуємо торби, а потім розвозимо містом. Можна бути певним, що поки тебе два-три дні не буде, бо треба робити газету, сусідка погодує собаку, – ділиться.

Російський снаряд на власному городі після чергового обстрілу в Білопіллі Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Після обстрілів, якщо дозволено, мешканці фіксують наслідки та надсилають фото власникам пошкодженого житла.

На дорогах у місті та поза ним теж небезпечно.

- Багато дронів літає, треба бути уважним. Зараз уже будують антидронові сітки на дорогах. Також у місцевих пабліках рекомендують, з якої сторони варто заїжджати в місто чи виїжджати.

Загалом, розповідає пані Наталя, настрої в білопільців різні.

- Хтось поширює конспірологічні теорії, що, мовляв, нас спеціально виселяють, щоби зробити сіру зону для військових. Хтось каже: “А куди мені їхать?” І не їде…

Фото: З особистого архіву Н.Калініченко

Співрозмовниця додає, що зміни на мапах DeepState дуже впливають на людей.

- Те, що ви бачите в ЗМІ та соцмережах, ми чуємо в реальності. Бо 7-10 кілометрів – не так уже й далеко. Це додає тривожності, якогось смутку та безвиході. Зрозуміло, що все страшно і дуже неприємно. Утім, у білопільців уже є певний імунітет до цих наступів. Адже перший нам обіцяли торік до 9 травня. Потім було ще кілька. Всі «експерти» з прогнозами та датами наступів, насправді, роблять ведмежу послугу місцевим. Бо ми – як у тій казці про хлопчика та вовків, більше не реагуємо на алярм: «Вовки!» Уже виробили певний імунітет до небезпеки. Це нормально в таких умовах життя, з постійною тривожністю, – інакше можна зійти з розуму. Але я весь час сварюся на цих «експертів», бо, зрештою, може бути, як у народній казці: коли таки прийдуть вовки, то ніхто не зреагує на попередження.

Сумські