105 років разом із "Білопільщиною": колектив відзначив ювілей газети і професійне свято

06 червня 2025 р. 13:42

06 червня 2025 р. 13:42

Коли у далекому 1920 році організатори місцевої газети «Известия Белопольского реввоенсовета» випустили перший номер радянської місцевої преси, вони не здогадувались, що її вихід співпаде з українським Днем журналіста. Так буває. Та й навряд чи ті ідеологи, які будували «новий радянський світ» і викладали його ідеологію на сторінках видання, думали, що воно проживе так довго. Переживе і їх, і країну, яку вони будували, і її назву, і всюдисущу компартію, і багато чого, що тоді здавалося непорушним і вічним.

Шкода, що немає можливості поспілкуватися з першими видавцями нашої газети — розпитати про умови роботи, завдання, які їм ставили, про реакцію читачів на публікації, про все, що й сьогодні залишається актуальним для нас. Хіба що довго доведеться умовному співрозмовнику з минулого пояснювати, чому газети вже не є єдиним і найголовнішим джерелом інформації, і що таке телебачення, YouTube та соцмережі.

Втім, ми вдячні людям, які започаткували друковане видання саме в нашому районі. І вдячні тим, хто продовжив цю традицію, тим, хто вже з кінця 1920х років перейшов на українську мову — відтоді газета виходить виключно українською.

Іноді чуємо звинувачення на нашу адресу: «Навіщо ви пишаєтесь історією “Прапора Сталіна” чи “Радянської правди”? Це — толерування комуністичного режиму, вбивць українського народу». Такі закиди лунають від істориків, громадських діячів, «диванних» експертів. Але саме назви, тексти й матеріали у газеті є неупередженим свідченням того, який шлях пройшла й проходить зараз наша країна: які виклики долає, як розвивається і куди рухається.

Саме районні газети найбільш неупереджено відображали життя територій. І це видно не лише із заголовків, а й із листів читачів, повідомлень зі шкіл та колгоспів, фотографій та оголошень.

Маємо архів лише з 1947 року. До цього всі примірники газети відправлялися до центрального московського архіву бібліотеки імені Леніна. Саме звідти ще у 1970 році надійшли репринтні копії перших випусків.

Зараз ми працюємо з українськими архівами і сподіваємось знайти інші випуски, що дивом збереглися там. Паралельно зберігаємо власний архів — цифрові технології дозволяють оцифровувати видання і зберігати їх не лише на папері.

Не так ми планували відзначати наш ювілей і День журналіста. Довго думали, чи варто взагалі згадувати про ці дати на сторінках газети, більшість якої нині розповідає про наслідки обстрілів, руйнувань, вбивства мирних людей та загибель наших героїв. Але все ж дійшли висновку — варто. Не для вихваляння чи самопрославлення, а щоб показати: історія триває, і ми є її частиною. Ми не лише фіксуємо її — ми її творимо.

Наша історія — це не лише випуск газети в умовах бойових дій, не лише робота без зарплати, на ентузіазмі. Більше десяти іноземних видань написали про нашу газету у Німеччині, Швейцарії, США, Італії, Іспанії, Бельгії, Нідерландах, Польщі. Кожен іноземний журналіст, який приїздить писати про життя на прикордонні, з подивом дізнається: у маленькому містечку, звідки видно росію, виходить друком газета зі сторічною історією.

Для іноземців газета — це престиж, бренд, класика журналістики, гордість і заробіток. Для нас — це робота. Традиція. Історія нашого краю і його людей. А сьогодні — ще й документування злочинів, вшанування пам’яті загиблих, важливі роз’яснення та повідомлення.

Про що мріємо? Про номер «Білопільщини», в якому буде повідомлення про закінчення війни і нашу Перемогу. Але до цього треба дожити. І не просто дожити — а щоденно наближати той день. Кожен на своєму місці. Перш за все — підтримувати наших захисників, допомагати Силам оборони. Саме від них залежить, коли вийде цей номер. Але й від нас також. Треба триматися, не впадати у відчай, працювати, долати психологічні, фізичні й моральні труднощі. Завантажувати себе справами. Робити те, що вмієш, і що корисне іншим. Ось, власне, й усі наші плани. А чи здійсняться вони — залежить від розуміння в громаді, від підтримки одне одного.

Будуть передплатники — буде газета. Збережеться історія

Скажіть чесно: ви гортаєте Телеграм-канал за тиждень? Звісно, ні. А газету можна гортати і через десятки років. Її не можна переписати, видалити чи змінити. Вона — свідок нашого життя і його частина.

Не згадувала сьогодні наш колектив, із якого лише п'ятеро людей з дванадцяти залишились і працюють. Не згадувала всіх, хто творив історію газети — колишніх редакторів, партнерів, друзів, колег. Але всі ви незримо присутні в нашій роботі й нашому житті. Цінуємо всіх і кожного. Вдячні за все, що зроблено і ще буде зроблено. Головне — вижити й працювати далі. Цифра 110 мені більше подобається. Тож варто її дочекатися!

Всіх небайдужих до нашої газети — зі святом! Привітання й подарунки приймаються лише у вигляді передплати!

Сумські