Історія звільненого з полону Олексія Несторенка з Сумщини

09 червня 2025 р. 21:38

09 червня 2025 р. 21:38

Три доньки військовослужбовця 58-ї окремої мотопіхотної бригади Олексія Нестеренка чекали його з російського полону 19 місяців. Чоловік повернувся в Україну наприкінці травня під час обміну у форматі “1000 на 1000”. Про пошуки батька, тортури в полоні та очікування на його звільнення розповіла Суспільному одна з доньок Марина Пархоменко.

“Там не люди. Вони так знущалися з них: і шокером били, і їсти не давали. Це дуже важко”.

Марину про повернення батька сповістили телефоном.

“Я пішла робити собі ж манікюр, перший. Якось давно не робила, а це рішила. І мені подзвонили зі штабу. Повідомили, що Несторенко Олексій Михайлович потрапив на обмін. Це такі емоції були. Я навіть вже хотіла кидати ті нігті і бігти додому всім розказувати. А потім він нам сам передзвонив ввечері, сказав, що вже в Україні”.

Спочатку доньки спілкувались з Олексієм телефоном. Так чоловік дізнався, що поки був у полоні, в нього народилась внучка Мирослава, якій нині дев’ять місяців. Побачити батька вперше за понад півтора року Марині та її двом сестрам вдалося за кілька днів після звільнення.

“Ми поїхали до нього. Він думав, що ми приїдемо ввечері. А ми йому не казали, прийшли раніше. Він вийшов з прохідної до нас. Ми всі так плакали. Він такий худенький дуже став. Нарешті пережив це все, пекло, і він тепер вдома”.

До Збройних сил Олексій Несторенко приєднався у 2023-му році.

“Голова нашого села сказала, що його викликають в військкомат. Ну хоча в нього ні повістки не було, нічого. Він поїхав, за пів дня пройшов комісію і поїхав служити. Спочатку вони поїхали на навчання, і на навчання він був у Франції теж. Потім вони приїхали, ще два тижні повчилися, і їх відправили в Донецьку область, “на нуль”.

Двічі Олексій Несторенко виходив для виконання бойових завдань на передовій.

“Раз він вийшов — два тижні в нас не було з ним зв’язку. Він нам подзвонив, що все добре. До ладу ми з ним не побалакали, бо йому там дали день-два відпочити. Потім другий раз він вийшов — і знову пропав зв’язок. Тиждень, два. Ми почали бити тривогу, чому він не відповідає”.

5 жовтня 2023 року Олексій Несторенко потрапив у полон. Про це Марина дізналась за кілька днів потому від старшої сестри.

“Вона подзвонила на гарячу лінію 58-ї бригади, і їй сказали, що свідки бачили, як його брали в полон. Пів року в нього був статус “зниклий безвісти”. Ми його шукали, а тоді хлопці прийшли, перший був обмін. Сказали, що вони його там бачили. І він хлопцями передав нам вісточку, що з ним все добре, що він живий, що він в полоні”.

Це була єдина звістка від батька за весь час перебування в полоні. Очікування на його звільнення було важким, каже Марина.

“Сестра в нас така бойова, так вона не показувала цього. А от мені дуже погано було, я могла не їсти, зривалася постійно, на дитину кричала, з чоловіком сварилася. Потім вже якось зібрала себе в руки. Важко було дуже. Ночами кошмари снились і папа постійно снився. І ми вірили, і кожний обмін чекали, дивились списки”.

Під час першої зустрічі після звільнення батька Марина помітила на ньому сліди катувань.

“Я в нього питаю: “Що то в тебе за плями?” Він:”То наслідки тюремного життя”. Такі плями, як обпечешся і бульбашка така на руці. Отут так на всю шию отака з одної сторони червона пляма, з іншої. Такі ручки худенькі. Що, знущались, каже, сміялися з нас. Оце могли бити бітами, шокером. Їсти давали так потрошку і то бігом, їли на час. Ковтали все цілим, щоб не голодними хоч бути”.

На вулицю, розповів донькам Олексій, полонених майже не випускали.

“Може, колись там відправлять траву рвати на городі комусь. Сядеш, каже, то хоч сонце побачиш. А колись вели їх на город, а там російські діти плювали на в спину, а російські жінки кричали: “Застрельте їх”.

Нині Олексій Несторенко проходить реабілітацію, бо здоров’я за місяці полону значно погіршилося.

“Щось в нього з колінами, з ногами. Бо їх як били, він постійно падав на коліна. Знущались дуже. Нелюди, просто нелюди”.

Попри те, що довелось пережити батьку в полоні, він не втрачає оптимізму і хоче якнайшвидше повернутись в рідне село, каже Марина.

“Планів у нього дуже багато. Він молодець, тримається. Сил набереться і хай їде вже додому. Ми його тут дуже чекаємо. Щоб побачив свою внучку меншу Мирославку, старшу Євочку, побачив Єгорчика, щоб всіх побачив”.

Сумські