“Барон обирається, як і депутат”. Пастор Євангельської церкви розповів про життя ромської громади на Сумщині

02 серпня 2025 р. 12:24

02 серпня 2025 р. 12:24

Василь Рудковський – 72-річний пастор Євангельської церкви та представник ромської громади. Понад 30 років він живе в селі Пирогівка Шосткинського району. Тут опікується ромськими родинами, служить у церкві та зберігає традиції свого народу.

Василь Рудковський переїхав в Україну разом із родиною з Білорусі. Нещодавно його дружина померла, поділився чоловік.

“14 липня померла, ми з нею разом прожили 54 роки. Вона була мені великою помічницею: троє дітей, шестеро онуків та 12 правнуків. Ось Елінка ( онука — ред. ) скоро вийде заміж і може зробити мене прадідом. Свою службу я несу вже майже 20 років у старій церкві Євангельських П’ятдесятників і живу у домі молитви в Пирогівці”.

Чоловік прийшов до віри в 1997 році через сина.

“Мій середній син у двадцятирічному віці потрапив у трансформатор у селі Сопич і загорівся. Він лишився живим лише з милості Бога, тоді я дав обіцянку Богу: «Якщо ти Ісусе пробачиш моєму синові, який пів року як одружився з українкою, з іншого народу. Якщо ти зробиш це чудо, то я кину все циганське життя. Я займався чим завгодно, жив, як мій батько, як мій прадід. Якщо ти Господь зробиш це чудо, то я увірую». Син переніс 16 операцій, пробув вісім місяців у опіковому центрі в Сумах. Його дружина весь цей час пробула з ним, не кинула. Я вирішив бути перед Богом чесним у своїй обіцянці й разом з дружиною присвятив своє життя йому. Вже 25 років служу”.

Скільки людей у ромській громаді в Пирогівці, Василь Герасимович не знає. Називає кількість родин, бо опікується доставленням гуманітарної допомоги своїй громаді.

“У нас у Пирогівці 30 родин циган мешкає. Я ніколи не ставив собі питання, скільки людей проживає. Але є багатодітні сім’ї, є і середні. У кожній родині щонайменше троє дітей, а є і більше: шість-вісім”.

Як і раніше укладом життя ромів керує барон, розповів чоловік.

“Ми кочовий народ, у нас немає Батьківщини, немає алфавіту. Ми споконвіку кочували. І тому обирався барон, щоб розв’язувати внутрішні питання, проблеми, радості… І тепер він є у нас. Барона ми всі слухаємося. Як депутати обираються? Так ось і у нас так: ми збираємо раду і обираємо когось, щоб це була справді гідна людина, щоб він відповідав тому, що він вчитиме. Бо іноді вчать, а самі не живуть так, як належить”.

Традиції досі зберігаються в житті ромів, але через вплив суспільства деякі зазнають трансформацій.

“Раніше не можна було змішувати національність. Так і в Біблії написано, а тепер якось почали. І в мене невістка теж у Чернігівській області Жанна з українського народу”.

Але роми все ще дотримуються своїх весільних обрядів. Деякі можуть здатися дивними чи неприйнятними в інших культурах, відзначив чоловік:

“Дівоцтво. У нас на весіллі є певні жінки, які визначають це під час весілля. У ресторані триває весілля. Перший день гуляють, другий день — ведуть по обіді молодих спати. І потім виходять, виносять ліжко і з прикметами там. Якщо вийшла заміж не дівчинкою, то це батькові дуже велика ганьба”.

За словами Василя Рудковського, є вимоги й до чоловіків.

“У нас дуже карається, щоб чоловіки не влазили в чужі сім’ї, не розбивали сім’ю. Зрада — у нас дуже карається. Людей, які роблять, навіть у будинок не пускають, руку не подають. Вони не бувають ніде у суспільстві. Ось такими покараннями наш барон карає таких людей. Хоча в цьому і жінки винні, але ми вважаємо: ти чоловік, ти маєш вести правильний спосіб життя”.

Окрему увагу роми приділяють чаюванню. Самовар дістають тільки у визначні дні, для важливих гостей.

“Чому самовар? Бо кочували. Їде табір: 10 возів. Я трішечки їздив ще тоді в Білорусі по молодості, ну і треба чай. А чай для циган — це перше частування. Раз, швиденько шишки в лісі зібрали — і за десять хвилин є відро окропу. У мене теж є самовар і я його ставлю, коли дуже такі люди важливі якісь приходять, щоб трошки їм було приємно”.

За словами Василя Рудковського, з початком повномасштабного вторгнення багато ромських сімей, які жили в Пирогівці і виховують троє і більше дітей, виїхали за кордон. А ті, хто залишився, надалі зберігають традиції предків.

Сумські