«Я тебе люблю, моя маленька дівчинка»…

25 серпня 2025 р. 09:18

25 серпня 2025 р. 09:18

Ці слова залишаться у гіркій пам’яті 24-річної Ірини, яка назавжди попрощалась зі своїм татом – захисником Олексієм Бистріковим із Ворожби. Він загинув 21 серпня 2025 року, під час проходження служби на Сумщині…

- Тато був дуже хорошою людиною… Завжди всім допомагав. І нас із братиком, і маму дуже любив, - крізь сльози говорить Ірина. – Ми не бачилися з ним півтора року! Коли Ворожбу почали дуже сильно обстрілювати, ми з мамою та меншим братиком Вітею виїхали до Львова. Тато на той час уже служив. І все збирався приїхати до нас. А вийшло так, що ми до нього приїхали – попрощатися…

Жили разом, усе робили разом, допомагали одне одному в усьому. І на роботі працювали з ним теж разом: він машиністом був, а мене узяв до себе, на залізницю, прийомо-здавальником.

Ми так любили їздити з ним відпочивати на Сейм із ночівлею, він брав мене і на нічну риболовлю. Він дуже любив рибалити! Згадую ті поїздки як справжні пригоди. А ще тато мріяв про онуків. Думала, рік-два і буде в нього «статус» дідуся. Не діждався…

Олексій Бистріков із донькою Іриною Фото: з особистого архіву родини

Як розповідає донька, у травні 2022 року її батько поповнив лави добровольців, які стали на захист України, коли ворог прийшов на нашу землю. Пізніше Олексій Бистріков підписав контракт.

- У мене день народження 4 травня, пам’ятаю, саме цього дня, у 2022, тато скинув документи і повідомив, що йде служити… Ми щодня з ним списувалися, коли була можливість, він телефонував. Ми з братиком завжди говорили з татом разом. Бувало, подзвонить Віті, поговорять, він мені трубку передає, або ж навпаки…

В останню нашу розмову тато був на зміні. Новини обговорили, розповіли йому, як ми відпочили в аквапарку, фото йому скинули. Він говорив, що хоче приїхати і що приїде. Він дуже хотів із нами побачитись.

Пам’ятаю, колись його мали направити на навчання до Львова. Він так зрадів, що нарешті зможемо зустрітись! І ми його дуже чекали. А потім у них щось змінилося, і направили його на навчання в інше місто. Так і не судилося нам побачитись.

У той страшний останній вечір я планувала йому подзвонити. Не подзвонила! Навіть сама не розумію – чому. Забігалась у справах, відволіклась, відклала «на потім»… Моєму братикові скоро виповниться лише 11. Як він ростиме без батька? Як я буду без свого тата?

Він завжди говорив мені багато приємних слів. А останні два роки постійно називав мене «Моя маленька дівчинка». «Я тебе люблю, моя маленька дівчинка», - чула від нього по телефону… Я не можу повірити, що його більше немає.

- Ми з Олексієм жили на сусідніх вулицях, фактично виросли поруч. І канікули проводили разом, хоч він і трохи старший був за мене, і свята відзначали. Особливо здружилися, коли він уже з армії прийшов. На нашій вулиці було багато хлопців, переважно – всі старші, і я в їхній компанії – одна дівчина. Отак і дружили: дискотеки, виїзди на річку, пікніки… - згадує про Олексія подруга Ірина Штань. – Пізніше в кожного з’явилося особисте життя, тож спілкувалися сім’ями. Мій менший син із сином Олексія разом ходили у дитячий садочок, потім – у школу, разом гуляли, спілкувалися, як і ми в юності…

Льоша був такою світлою людиною! Завжди веселий, життєрадісний. У нього завжди все було легко, він ніколи не хотів обтяжувати інших своїми проблемами, здавалося, що їх у нього взагалі не існує. Завжди радів нашим спільним зустрічам, гостям, ніколи не казав, мовляв, я не можу чи мені ніколи. Був світлою людиною… А ще дуже любив їздити зі своїми дітьми і друзями на риболовлю і збирати гриби.

Олексій Бистріков в юності Фото: з архіву Ірини Штань

Як розповідає Ірина, Олексій, як і свого часу його батько, присвятив себе роботі на залізниці. Тривалий час працював із мамою Ірини, в одному цеху, у вагонному депо. А потім став помічником машиніста. З початком повномасштабної війни узяв до рук зброю, аби захищати нашу землю.

- У часи повномасштабної зустрічатися вдавалося рідко, бо і він служив, і в кожного свої турботи, діти, безпека. Та все одно зв’язок ми підтримували. Переписувались, надсилав мені фото зі служби. Він дуже пишався тим, що має можливість служити нашій країні.

Десь півроку тому випадково зустріла Льошу в Сумах, попили кави, поговорили, пожартували, згадали роки юності… А тепер от його немає… Важко це прийняти. Тим більше, усвідомити, що без батька лишилося двоє дітей, яких він дуже любив, - говорить Ірина Штань.

Довідково:

Бистріков Олексій Вікторович народився 29 грудня 1976 року. Навчався у Ворожбянському ліцеї (опорному закладі). Після закінчення школи Олексій Вікторович здобув освіту у Державному навчальному закладі «Білопільське вище професійне училище» за спеціальністю токаря. Загинув 21 серпня 2025 року, на Сумщині.

23 серпня попрощатись із земляком прийшли рідні, друзі та жителі Ворожбянської громади. У захисника залишилися мати, брат, двоє дітей та їхня мама...

через GIFER

Вічна пам'ять - Олексію Бистрікову. Щирі співчуття рідним загиблого захисника...

Сумські