Тепло хліба і людських сердець: волонтери з Франції підтримують прикордоння Сумщини

20 листопада 2025 р. 11:52

20 листопада 2025 р. 11:52

Жителі прикордонних громад Сумщини живуть у щоденній напрузі: обстріли і сирени давно стали частиною побуту. Тут складно планувати навіть найближчий день, бо життя поруч із кордоном змушує бути напоготові постійно. У таких умовах підтримка волонтерів стає не просто допомогою, а ковтком повітря. І це не лише – про їжу, медикаменти чи необхідні речі — хоча й вони надзвичайно важливі. Передусім – це про людську присутність, про відчуття, що про тебе пам’ятають, що ти не залишився сам на лінії постійної небезпеки. Добре слово, поїздка у віддалене село, просте «як ви?» часто важать не менше, ніж будь-який гуманітарний пакет. Волонтери приносять людям не лише допомогу, а й віру в те, що навіть у темні часи поряд є ті, хто тримає їх за руку.

Одні з тих, хто підтримує жителів прикордонних громад нашої області – французькі волонтери Луік Нерві та його дядько Бруно Тероль, які печуть свіжий хліб і везуть його у населені пункти Сумщини. Волонтери починають роботу ще з п’ятої ранку, щодня випікаючи понад 800 буханців за власними рецептами й виключно з тих продуктів, які закуповують самостійно. Готують три види хліба — цільнозерновий, молочний та підсмажений кунжутний.

Скуштувати свіжу випічку можуть усі, хто приходить. Розуміючи складну ситуацію з енергопостачанням в Україні, волонтери придбали генератор, тож можуть працювати без перебоїв і завжди встигають доставити хліб у громади.

Свою хлібну місію в Україні вони започаткували ще з перших тижнів повномасштабної війни. За цей час в Україні були вже близько десяти разів: на Київщині, Херсонщині, Донеччині та Харківщині. В Сумську область волонтери приїхали вчетверте, не оминувши й Білопільщину: вже вдруге вони відвідали Миколаївську громаду.

Про знайомство та співпрацю з волонтерами з Франції розповідає пресвітер церкви Христа Спасителя у Сумах Віктор Клець.

Віктор Клець Фото: Суспільне.Суми

— Як Ви вперше дізналися про французьких волонтерів? І що Вас найбільше вразило під час їхнього першого приїзду?

— Ми познайомилися у 2023 році, через нашу християнську місію. Нам подзвонили зі Львова та розповіли, що є волонтери з Франції, які хочуть до нас приїхати. Випадково вони дізналися про наше село Рясне. Наскільки я зрозумів, їм написала жителька Рясного і запросила до себе в село. Тож, перебуваючи у Львові, Луік та Бруно сказали, що хочуть поїхати в Сумську область, саме в село Рясне, аби повезти туди хліб, який вони випікають. Розпитали про наше життя і поцікавились, чи зможемо ми разом у цьому напрямку співпрацювати, допомагати їм тут, на місці. Звісно, я погодився і запросив їх на Сумщину, пообіцявши, що ми з радістю допоможемо, все влаштуємо, що від нас залежатиме.

Відтоді, як говорить Віктор Клець, почали зв’язуватись і домовлятись зі старостами, головами громад, які залюбки відгукнулися і були дуже раді прийняти у себе іноземних гостей.

— Коли ж хлопці приїхали в Суми, я розповів їм детальніше, що Рясне – то прикордонна зона, там може бути небезпечно. Запитав, чи вони не бояться туди їхати. А вони ніби напівжартома відповіли, що мають бронежилети і каски. «Нам не страшно, ми готові їхати, ми для того і приїхали». Так почалася наша співпраця.

— Хто обирає маршрути, куди їхати? Чи є певні критерії або запити від громад? І в яких громадах, що найбільше наближені до кордону, ви були, зокрема і на Білопільщині?

— Маршрути складаємо ми. Адже наші французькі друзі-волонтери не знають наших територій, потреб і реальної ситуації на кордоні. Тож завдання обирати маршрути довірили нам. Щодо цього ми радимося з головою районної адміністрації Русланом Васильовичем Сіренком, він контактує з головами громад і допомагає нам визначати, куди їхати. Ми також сповіщаємо старост, які визначають локацію та повідомляють про роздачу хліба своїх жителів. Вже потім визначені маршрути подаємо волонтерам і разом плануємо поїздку, враховуючи безпекову ситуацію.

За словами пана Віктора, за два роки волонтери побували у багатьох населених пунктах Білопільщини: Улянівка, Ганнівка Вирівська, Воронівка, Коршачина, Білопілля , Ворожба, Річки… Ось нещодавно вже вдруге побували в селищі Миколаївка.

Яструбине, Спаське, Постольне, Низи, Нижня Сироватка, Старе Село… Коли ще дозволяла безпекова ситуація, були в Хотіні, Кіндратівці, Юнаківці та інших селах громад. Список довгий.

— Під час роздачі хліба у Вас щоразу багато живого спілкування з людьми. Які історії або реакції жителів найбільш показують Вам, наскільки важливою є ця ініціатива волонтерів?

— Щоразу, приїжджаючи в той чи інший населений пункт, зустрічаємо там людей, із якими бачились раніше. Ось і під час нещодавньої поїздки в Миколаївку, зустріли в селищі людей із Білопілля, в Улянівці були переселенці з Воронівки. Вони так раділи нашому приїзду, згадували наші попередні зустрічі, коли вони ще жили у своїх населених пунктах. Люди радіють, дякують волонтерам за смачний хліб, згадують...

Гостям із Франції дуже подобається живе і просте спілкування з волонтерами, адже вони дійсно щирі і відкриті до жителів Сумщини. Іноді навіть наполягають на тому, щоб знову повернутися в ту чи іншу громаду, зауважує Віктор Клець.

— Коли, наприклад, визначались із нещодавнім маршрутом, подумали, оскільки ми вже були в Миколаївці минулого року, цього разу поїдемо в інше місце. Та Луік наполіг: «Нам треба туди поїхати, там дуже щирі, відкриті бабусі, тому постарайся, Віктор, щоб ми туди поїхали».

Мені дуже приємно згадувати такі емоційні зустрічі і реакцію людей. Такі візити міжнародних волонтерів – дуже корисні для жителів прикордонної Сумщини. Адже це не просто хліб, а емоційна підтримка та усвідомлення, що вони не залишаються сам-на-сам у такий важкий час.

Одна жіночка, здається, в Ганівці Вирівській, якось сказала: «Ми маємо хліб, слава Богу, ми не голодні. Але так приємно, що про нас не забувають, не залишають, що до нас приїжджають». Тож дійсно, ці поїздки більше потрібні для духовної підтримки, адже вони дарують жителям емоційне піднесення. Вони розуміють – про них пам’ятають. Їх не забули.

— Чи ділились волонтери враженнями про наш регіон? Що їх найбільше вражає? Тут не лише про стійкість під час війни, а загалом – про нашу місцевість.

— На жаль, поспілкуватись на цю тему нам дуже не вдається. Заважає мовний бар’єр. У нас немає перекладача, тож спілкуватись фактично доводиться через Google перекладач, який допускає неточності. Тому обговорити всі теми дещо складно. Тому важко сказати, що їх вражає, але бачу – вони полюбили наш край: природу, красиві пейзажі і головне – відкритих, простих людей... Нещодавно Луік навіть сказав: «Я чекаю закінчення війни та перемоги України. І як тільки вона настане, я обов'язково приїду в Суми і почну тут випікати хліб уже в мирний час».

— Під час поїздок чи виникали труднощі в логістиці такої ініціативи, особливо в прикордонних громадах: можливо, безпекова ситуація чи пошкоджені автошляхи?

— Ні, в нас таких випадків не було. Адже наперед планували, обговорювали і вже знали реально, що зможемо туди дістатися. Якось був задум поїхати в один із населених пунктів Хотінської громади. Але керівники нашого району сказали, що, на жаль, поїхати туди немає можливості.

Як розповідає пан Віктор, якщо дозволяє ситуація, вони шукають більш безпечні шляхи, аби дістатись до того чи іншого села. Як от нещодавно добирались у Ганнівку Вирівську.

— Які зустрічі найбільше запам’ятались особисто Вам?

— Особливо запам'яталися, напевно, Миколаївка та Улянівка. В Миколаївці нас зустрічав заступник селищного голови, в Улянівці на зустріч приходила староста. Особисто дякували волонтерам. Тож, такі зустрічі приємні не лише для місцевих людей, а й для наших гостей із Франції, адже вони розуміють, що потрібні тут, що їх чекають і вони заслуговують на вдячність…

— Плануєте нові спільні поїздки?

— Звичайно. Хоча, звісно, спрогнозувати наперед важко, та все ж, наше найперше бажання – в будь-який спосіб підтримати тих людей, які зараз опинилися у найскладніших життєвих обставинах. Не залишити наодинці, а за можливості максимально їх підтримати і допомогти в їхніх потребах.

— На Вашу думку, яких видів допомоги сьогодні найбільше бракує людям на прикордоні, окрім хліба?

— Як на мене, людям не вистачає духовного знання і духовної науки. Навіть якщо вони мають усе матеріальне, потребують духовного. Найкраще підтримати людину в такий непростий час може Бог і його незмінне слово, яке дає впевненість у завтрашньому дні, надію, що все мине, всі труднощі переможемо, подолаємо і настане новий світлий день у нашому житті, - говорить Віктор Клець.

Сумські