Віра, дух та десантна еліта: Історія капелана Дмитра Даниленка з Шостки

27 листопада 2025 р. 13:52

27 листопада 2025 р. 13:52

Дмитро Даниленко, військовий капелан 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ та священник Православної Церкви України. Уродженець міста Шостка, він свідомо обрав шлях служіння — спочатку зі зброєю в руках, а тепер зі словом Божим.

До лав 77-ї бригади Дмитро Даниленко, відомий серед побратимів під позивним Сьомий , доєднався у грудні 2023 року вже у статусі капелана. Однак його військовий досвід почався задовго до повномасштабного вторгнення. Він пройшов строкову службу в зоні проведення Антитерористичної операції (АТО) у 2014-2015 роках.

Дмитро Даниленко

З 23 лютого 2022 року по грудень 2023 року Дмитро був військовослужбовцем у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Його життєве кредо щодо захисту Вітчизни було і залишається непохитним.

«Офіційно на посаді капелана я буду скоро вже два роки, але священником я є майже дев'ять років, з 2017 року. До того часу я служив як комбатант — був військовим, командиром відділення, не як капелан чи священник. Коли стоїть питання виживання нашого існування, я вважаю, що кожен здоровий чоловік, який має силу тримати в руках зброю, мусить захищати, коли питання стоїть так гостро. Я виконував капеланські обов'язки практично з 2014 року, ще навіть не будучи висвяченим священником. Ми молилися з хлопцями, і вони мені потім, через п'ять років, дякували, казали, що знали: коли ти з нами, з нами все буде добре. Ну, віра така», — говорить Дмитро.

Перехід на капеланську посаду стався не з його особистої ініціативи. До 77-ї бригади його запросив особисто перший комбриг цього підрозділу.

«Він захотів бачити мене саме на посаді капелана, оскільки знав мене ще з 2014 року. Хоча він уже не очолює бригаду, я відчуваю всю відповідальність за те, що він мене сюди запросив. Я не просився в капелани, мені цю посаду запропонували», — розповідає захисник.

Дмитро Даниленко також зазначає, що його військова підготовка та фізична форма не потребували додаткового навчання.

«Річ у тому, що я все життя був у воєнізованих структурах: строкова служба, а потім і служба у спецпідрозділі. Тобто я постійно перебуваю в готовності, у гарній формі. Звісно, є специфічні вправи та завдання, пов'язані з АВП (адаптивною військовою підготовкою), але це все мені дуже знайоме. Я не починав з нуля — АВП у мене вже давно була. Я ніколи не втрачаю нагоди поїхати з хлопцями на полігон. Мені це подобається: виконувати вправи, ходити марші та займатися з ними. Я, до речі, щороку бігаю марафони. Для мене це не проблема. У мене гарна фізична форма, яку я підтримую постійно. Тому це абсолютно не є проблемою», — зауважує капелан.

Сьогодні пан отець Сьомий зміцнює дух десантників 77-ї бригади добрим словом та молитвою на різних напрямках, де задіяні військовослужбовці. Наразі його бригада виконує бойові завдання на Куп'янському напрямку.

Капелан відзначає, що війна стала надзвичайно динамічною та змінилася із застосуванням FPV-дронів та нових технологій.

«Люди також змінилися. Дуже багатьох ми втратили. Немає тих, хто був поруч, з ким ти ділив це все. Зараз наша бригада, у складі якої я перебуваю, знаходиться на Куп'янському напрямку. Богородичне — там було дуже важко емоційно», — зазначає Дмитро Даниленко.

Зі своїми посадовими духовними обов'язками отець Сьомий повсякчас буває на різних ділянках, включно з позиціями, максимально наближеними до лінії зіткнення. Сповіді та навіть обряди хрещення ближче до «нуля» для нього є звичною справою.

«Ви знаєте, щира людина не соромиться сказати, наприклад, що мені страшно. Але здебільшого це питання сімейні. От, як не дивно. Це такі питання, які стосуються самого життя, а не конкретно війни. Це стосунки між людьми — і в цивільному житті, і у військовому» , — говорить Дмитро.

Капелан розповів, що за час служби в бригаді провів близько чотирьох обрядів хрещення для десантників. Хрещення відбуваються, коли хлопці знаходяться на відпочинку.

«Хрещення — це не якийсь магічний обряд, це присвята Христу на вічність. У Христі немає мертвих і живих, тобто у Христі всі живі. Я хрестив хлопців і в нашій бригаді... десь чотири хрещення точно було в мене за цей період. Хлопці хрестяться, коли перебувають на ротації чи відпочинку, не на самих позиціях. Спонукальні мотиви у кожного свої: можливо, люди відчувають небезпеку, щось переосвідомлюють, переосмислюють. Хтось, може, вважає, що це буде захист, якась допомога. Але це все набагато глибше. Це Таїнство, одне із семи церковних Таїнств — це дуже серйозні речі. "Усі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися". Тобто ми хрестилися в смерть Ісуса Христа, і якщо ми помираємо, як Христос, то відповідно воскресаємо з Ним. Це дуже важливі речі, які треба усвідомлювати», — наголошує капелан.

Після вступу на посаду капелана Дмитро Даниленко є некомбатантом і не має права застосовувати зброю відповідно до міжнародних норм. Але, попри це, він залишається десантником за духом.

«Якщо ти десантник у душі, це назавжди. Це сила духу», — говорить захисник.

Для капелана Сьомого належність до десанту – це честь і незмінний принцип:

«Мені дуже подобається присяга наших десантників: "Я ніколи не прийму поразки". Ось. І це вже стало стилем життя. Це як стиль життя лікаря, священника — так само і десантника. Ти пишаєшся тим, що ти десантник, що ти можеш носити берет, що ти належиш до еліти Збройних Сил України. І навіть якщо взяти практично, десант завжди на вістрі атаки. Ось 80-та бригада, 77-ма — вони завжди десантно-штурмові. Вони там, де гаряче, де небезпека. Я навіть пам'ятаю такий випадок: ми приїжджаємо на позиції, а там були прикордонники. Вони дивляться: "А їх там мало зовсім... Пацани, ви звідки?" Кажу: "Ми з 80-ї бригади". "Ви "Вісімдесятка", ви десантники!" І ми тоді: "Ну, да. Є таке"», — говорить захисник.

Дмитро Даниленко — священник, капелан та десантник у душі, продовжує свою місію: підтримувати волю та віру українських воїнів у найгарячіших точках боротьби за існування України.

Сумські