«Діти війни. Сумщина»: на інформаційних ресурсах Сумської ОВА стартує новий проєкт
10 грудня 2025 р. 12:05
10 грудня 2025 р. 12:05
Навіть під звуки сирен і вибухів діти Сумщини продовжують жити, мріяти, творити і перемагати.
Саме про таких – сильних, талановитих і щирих – ми розповідатимемо у новому проєкті «Діти війни. Сумщина», аби подякувати їм за гідний приклад.
Перша історія про Валерію Повидиш – юну поетесу з Конотопщини, пише Сумська ОВА.
Її покоління називають «дітьми війни», але Валерія доводить, що навіть у найтемніші часи можна залишатися світлом.
Дівчина почала писати поезію в 11 років. А цього літа презентувала свою першу авторську збірку «Руїни і Квіти». Це не просто книга. Це голос покоління, що дорослішає у війну, під звуки сирен, але не втрачає гідності й віри.
Вона пише про те, що болить. Про те, що бачила на власні очі – страх, руїни, втрату, але й про любов, надію та світло. Її звати Валерія Повидиш – випускниця Дубов’язівського ліцею, талановита поетеса, акторка, волонтерка й просто сильна українська дівчина
Писати Валерію надихнули батьки – і мама, і тато в юності теж складали вірші. «У нас вдома завжди звучала поезія, – каже дівчина.
Валерія почала писати поезію ще в 11 років. З дитинства також проявляла неабияку любов до сцени. У шкільному гуртку «Акторська майстерність» вона навчилася передавати емоції через слово, рух, погляд. Її виступи завжди вирізнялися глибиною та щирістю.
Вона неодноразово ставала призеркою Всеукраїнських учнівських олімпіад і конкурсів, демонструючи блискучі знання з різних дисциплін, серед яких Міжнародний мовно-літературний конкурс ім. Т.Г. Шевченка, Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика, Всеукраїнський фестиваль дитячої та юнацької творчості «Чисті роси. Лялькове диво», Всеукраїнський конкурс творчості дітей та учнівської молоді «За нашу свободу», обласний літературний конкурс «Проба пера».
Сьогодні мама Валерії працює у школі, батько – на місцевому підприємстві. Батьки підтримують дівчину в її творчості.
Цього літа Валерія презентувала свою першу авторську збірку «Руїни і Квіти». Символічно презентація відбулася саме в укритті, що додало заходу особливої аури: це місце, яке зазвичай асоціюється з тривогою, стало простором для слова, мистецтва і надії. У цьому – глибинний сенс збірки Валерії: навіть на руїнах душі проростають квіти щастя.
Юна поетеса читала власні вірші, дякувала кожному, хто допоміг здійснити мрію – побачити свої тексти на сторінках справжньої книги. Її поезія – це поєднання юнацької щирості й дорослої глибини, вона відгукується в кожному, хто слухає.
У програмі заходу учні ліцею декламували улюблені вірші зі збірки, вкладаючи в кожен рядок щирість, емоцію, захоплення талантом авторки, що створювало зворушливу атмосферу поетичного єднання.
Кульмінацією став неймовірний момент – прослуховування пісні, створеної за допомогою штучного інтелекту на слова Валерії Повидиш. Це – нове слово в українській культурі, де традиція і технології зливаються в одну хвилю.
Збірка «Руїни і Квіти» – це не просто книга. Це голос покоління, що дорослішає у війну, але не втрачає гідності, тепла й віри у могутню силу слова. Книга стала символом стійкості покоління, яке дорослішало під звуки сирен. У ній – біль і віра, сльози і світло, дитинство і мужність водночас.
Нині Валерії 17 років, вона – студентка Київського політехнічного інституту за спеціальністю «Авіаційна та ракетно-космічна техніка».
Дівчина мріє про мир, а поки, не сидить склавши руки: навчається, донатить, плете сітки, робить окопні свічки – усе для захисту і для захисників та захисниць, і звісно, продовжує писати вірші.
Війна вплинула на тематику віршів, зараз більше пише про війну, про наших захисників.
Валерія добре пам’ятає початок повномасштабного вторгнення. Ворог був і в Дубов’язівці.
«Ми з сім’єю і сусідами ховалися в підвалі, але чули як російські військові на важкій техніці з автоматами їздили нашими вулицями і кричали, що всіх перестріляють. Було дуже страшно. І як ми всі зітхнули з полегшенням, коли вони залишили Сумщину».
Усі свої вірші і свої мрії присвячує Україні, Перемозі.
«Я мрію про мирну Україну, у якій писатиму не про війну, а про любов, про життя, про квіти».
Валерія Повидиш – це приклад покоління, яке не зламалося. Її слово – сильніше за вибух. Її поезія – тримає небо.
Джерело: sumypost.com
