Як живуть мешканці села Великий Бобрик під час війни

13 грудня 2025 р. 09:48

13 грудня 2025 р. 09:48

Село Великий Бобрик Сумського району розташоване за 24 кілометри від російського кордону. Попри обстріли та щоденну небезпеку, тут досі живуть понад 1200 людей. Місцеві жителі залишаються вдома і відбудовують зруйноване. З якими викликами стикаються та як відновлюють втрачене, розповіли Суспільному.

“Після того, що ми перенесли, я свої 9 «шахедів» зустріла в себе в хаті. Як судилося, то воно дожене й десь. А так, хоч вдома та на рідній землі — це по-перше, а по-друге, в нас тут все, у нас тут пасіка, а пасіка для чоловіка, бджоли — це діти”, — говорить Валентина Іващева. Жінка 32 роки мешкає у Великому Бобрику. Показує місце, де пів року тому, до влучання “шахедів”, стояв її дім. Ту ніч, говорить, запам’ятає назавжди.

“На час прильоту нас було вісім людей в хаті. Ми перебували на території свого будинку всі. Тільки діти з онуком меншим вже спустилися до підвалу. Потім перемістили туди невістку, а старший внук (йому 13 років) і племінниця невістки (їй 17 років), вони залишилися присипані. Ми з сином лишилися в хаті. Чоловік повернувся і допомагав нам відкопувати. Старший внук кричав: «Звільніть». Із нашої сім’ї бабуся тільки не вижила, її дуже поранило, і вона не вижила. А всі решта вижили”, — згадує Валентина.

Валентина працює асистенткою вчителя у місцевому ліцеї. Виїжджати, каже, її родина не планує, поступово будуть відновлювати зруйноване: “Не знаю, як ми вижили, бо в нашу хату було три влучання. В дитячу кімнату було пряме влучання, ванну, і тут у нас був парадний вхід у коридор, але шахед розірвався над черешнею, над дахом. Тобто вижили всі дивом”.

У селі понад 20 років живе Світлана Яременко. Жінка пояснює: після останніх масових атак страх не минає і досі: “Це було таке жахіття… Всі люди після того змінилися. Це було дуже страшно, ми не думали. Літали вони завжди, полетіло, хай летить, а коли ми відчули оті вибухи, перші прильоти були в Малому Бобрику в школі. Тоді вся земля тремтіла. Потім перекинулось на ще одну вулицю. А найбільше, коли у нас, коли повністю вулицю розбомбили. То було жахіття страшне. Ми чули крики, ми чули стогін”.

У Світлани воюють родичі, донька виїхала через війну. Та сама жінка говорить, що із села не поїде: “Тяжко. Літають, можна сказати, щодня, бахкають. Покидати я не хочу, вдома є вдома. Буду тут до останнього”.

60 років мешкає в цьому селі і пан Володимир. Чоловік говорить: обстріли тут регулярні, однак домівку теж покидати не хоче: “Бачите, повибивало вікна, все. Буквально тижні три тому обстріл був. Садочок, клуб, он будинок згорів. Страшно — не страшно, а жити треба”.

За словами старости Великобобрицького старостинського округу Юлії Павлюченко, від початку повномасштабного вторгнення у старостаті пошкоджений 41 будинок, 12 — знищені повністю.

“І під час окупації у нас були пошкоджені будинки, коли сюди заходили росіяни. Пошкоджений будинок культури, дитячий садочок. Через державну програму «є-Відновлення» сільська рада сформувала 10 людям житлові сертифікати для придбання житла. Наразі будемо проводити верифікацію по виконанню цієї програми. А в деяких, на жаль, немає документів, але вони над цим працюють, і ми їм в цьому допомагаємо”, — пояснила посадовиця.

Сім’я Валентини Іващевої теж отримала від держави сертифікат: “Ми подали заявку на «є-Відновлення» і отримали сертифікат. Спочатку думали кошти взяти на відбудову, але потім порадились і взяли сертифікат. Придбали собі квартиру у місті Суми. А тут потихеньку відбудовуємо. В квартирі живе син, невістка і діти. А ми живемо тут, у селі, у моєї мами”.

Після останньої масованої атаки, пів року тому, у селі загинуло троє людей, серед них — 6-річний хлопчик. П’ятеро — поранені, додає Юлія Павлюченко.

“У нас населення майже не змінилося завдяки переселенцям. Якщо до війни, то було 1200 на весь старостинський округ, то наразі 1100 та плюс 100 переселенців приїхало. Вплинула війна, звичайно, на населення, на дорожній транспорт: якщо раніше він ходив щогодини, то зараз він ходить лише тричі на день. Магазинів багато позакривались. В нашому селі є амбулаторія, в Малому Бобрику — фельдшерський пункт”, — розповіла староста.

Світлана працює директоркою місцевого будинку культури. Жінка каже: “Попри війну, ми все одно працюємо. У нас є гарний ансамбль жіночий вокальний «Горицвіт». Ми їздимо на виступи. Працюємо, не опускаємо рук. Ходять на репетиції двічі на тиждень. Так що ми не зупиняємось. Чекаємо перемоги”.

Сумські