Коли батьки «дають усе», а дитина виростає несамостійною: чому так відбувається?

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

17 січня 2026 р. 17:26

17 січня 2026 р. 17:26

Кожна мама і кожен тато хочуть для своєї дитини найкращого. І це природньо. Іноді фінансові можливості дозволяють дати багато, а іноді — батьки буквально «пашуть», відмовляючи собі в базових речах, щоб дитина ні в чому не мала потреби.

Усе — для дитини: побут, комфорт, харчування, гаджети, навчання, забаганки, «хочу» і «треба».

Проблема починається не тоді, коли дитині дають багато, а тоді, коли дитина не має жодного досвіду зусиль, відповідальності та розуміння, як все це дається, – стверджує Катерина Гарцарік, клінічна психологиня КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня, членкиня Всеукраїнської ГО «Міжнародна асоціація психологів та тренерів-експертів». – У своїй психологічній практиці я все частіше зустрічаю дорослих дітей, яким складно жити самостійно, будувати стосунки, працювати й нести відповідальність за себе. І майже завжди поруч — батьки, які щиро не розуміють: «Ми ж усе для неї / нього зробили. Чому ж тепер так важко?» Давайте розбиратися.

Дали все, окрім досвіду

Коли всі потреби закриваються автоматично, у дитини не формується розуміння:

як важко заробляються гроші;
що ресурси обмежені;
що будь-який комфорт — це результат праці;
що в житті доводиться вкладатися, а не лише отримувати.

Навіть якщо така дитина знає, скільки щось коштує, вона часто не відчуває цю ціну — бо нічого не вклала, щоб отримати/заробити цю річ.

Звідси з’являється егоцентризм, слабка емпатія, труднощі в комунікації та нерозуміння того, як взагалі влаштоване доросле життя.

У молодому дорослому віці логічно було б відокремлюватися від батьків і будувати власний шлях, але тут починаються проблеми:

важко спілкуватися з іншими;
важко приймати чужі правила;
важко зрозуміти, що є не лише «Я», а й інші;
важко починати працювати «знизу» і починати з мінімуму;
важко терпіти фрустрацію і напруження.

Робота вимагає зусиль, а «пахати за копійки» не хочеться, потреби залишаються високими, а знижувати планку «хотілок» ніхто не готовий.

У результаті — часта зміна роботи, роздратованість, конфлікти, відчуття несправедливості життя і водночас — повернення до батьківського ресурсу, але вже не у формі турботи, а у формі вимог, претензій і агресії.

Ось відповідь на запитання, яке так часто звучить у кабінеті психолога: «Чому наша дитина виросла несамостійною, невдячною і проблемною?». Тому що їй дали все — окрім досвіду життя.

Що насправді важливо дати дитині?

Найкраще, що ми можемо зробити для своїх дітей — це не ідеальні умови, а підготовку до реального світу: