Жінка і війна. Виклики і віра в перемогу!

25 січня 2026 р. 15:02

25 січня 2026 р. 15:02

Цей текст не лише про війну. Його авторка – жінка, яка до 2022 року ніколи в житті не бачила себе ні в армії, ні у війні. Вона - педагог за першою освітою, психолог – за другою і менеджер-економіст – за третьою. Останнє місце роботи перед війною – заступник голови Сумської обласної ради. До цього – викладання в педінституті на кафедрі психології. Робота в бізнес-структурах, навчання в аспірантурі. Але ніде не проглядувалась підготовка до війни. До 2022 року. А з червня 2022 року – Лілія на війні.

За майже чотири роки – ось її роздуми: і про війну, і про ставлення на ній до жінки, і про відповідальність та довіру. Тож читаємо роздуми віськовослужбовиці ЗСУ, старшого солдата Лілії Річкіної.

Про жінок в армії. Без романтики й ілюзій

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

Якщо коротко — жінок у ЗСУ не поспішають брати. І це правда, яку не всі хочуть чути. Мене саму у 2022 році взяли, скажімо так, по знайомству. Не дуже охоче брали жінок, та ще й після 50 років, та ще й без військової спеціальності і досвіду.

Весною-влітку в Сумах формувався батальйон, і охочих було настільки багато, що брали далеко не всіх. За тиждень штат був укомплектований повністю. І комбат особисто проводив співбесіду з кожним. Він мені тоді дуже сподобався: простий, розумний, виважений, дуже людяний. І протягом служби, кожного разу, коли ми бачилися, він щиро цікавився умовами моєї роботи, ставився тепло й по-людськи.

У мене тоді часто питали:" Ліля, у вас хороший комбат?". Я відповідала:" Не знаю, чи хороший, не розумію, які критерії хорошого комбата". Друзі з більшим бойовим досвідом казали мені: "Хороший, це коли піклується за свій особовий склад". Тепер я розумію, що у мене в 2022 році був хороший комбат.

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

А починала я… простим солдатом на кухні. Бо, окрім чотирьох вищих освіт, у мене знайшовся ще й диплом кухаря, точніше довідка про закінчення курсів у навчально-виробничому комбінаті. А інших вакансій на той момент не було. І я була готова на будь-яку роботу — аби тільки бути корисною і наблизити перемогу. Я вірила в оптимістичні прогнози, що війна ось-ось закінчиться, десь місяць-два, ну максимум рік.

Чесно? Я тоді навіть не уявляла, що таке армійська кухня. Робочий день міг починатися з 12 ночі, о 2 годині, в 3.30 і до 21–22 вечора. Весь час - на ногах, весь час - біля дуже гарячої плити: і взимку, і влітку. Постійні переїзди з села в село, з шахти на шахту. Посуд — купували або просили у друзів.

Я пам’ятаю кожного, хто допоміг. І безмежно вдячна вам, мої друзі, хороші знайомі. Дякую Наталії Калініченко за 60 кг білопільських кабачків, що хлопці перепробували всі види страв із них. (Від редакції. Ці кабачки збирали всією громадою, як і лотки для їжі, в яких передавали бійцям їжу на позиціі, свіжі яблука, квашену капусту, кришеники, картоплю, ліки. Все це збирали білопільські волонтери та жителі громади).

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

На початку служби ротні й взводні не дуже приязно ставилися до мене — як до жінки загалом. Пам’ятаю, як просилася в один взвод і мусила шукати спільних знайомих із Ромнів, щоб за мене «поклопотали». А через місяць-два той же взводний зізнався: «Я думав, що жінка — це більше уваги, більше проблем, більше питань, менше роботи».

Зараз ми з теплом згадуємо одне одного, спілкуємось, хоча давно не служимо разом. Але тоді…

Мій перевід у 2 роту зустріли буквально «в штики»: «У нас чоловічий колектив. Жити тобі тут ніде, умов ніяких. Ми тобі не раді». Командири боялися, що я забиратиму час, вимагатиму особливого ставлення, «крутитиму романи», вередуватиму. Але всі ці страхи швидко розвіялись. Бо в армії дуже швидко видно: ти корисний або ні. І не має значення, жінка ти чи чоловік.

Рік у рік жінок у ЗСУ стало більше з 4% до 21% зараз. І зараз їх беруть не лише діловодами, бухгалтерами, медиками чи кухарями, а й на інші, в тому числі бойові посади. Але є інша правда. Багато жінок приходять в армію в рожевих окулярах. З романтичними уявленнями про службу, про умови проживання. Одна з батальйонних кухарів телефонувала мені й скаржилася: «Дуже великі об’єми роботи, мені важко, немає вихідних…».

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

Так, кухарі готують на 40–100 осіб — це ще «лайт». На 400–600 — це важко, але це не межа. І тобі можуть сказати: «Через півтори години приїдуть хлопці. Повний обід на 150 людей. Встигайте як хочете». А вночі треба приготувати на 150 осіб їжі і передати її в лотках по порціях на Коксохім, бо туди доїжджають лише «по сіряку».

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

Втім, найважче для кухаря, як і для інших посад в армії, навіть не фізичні навантаження, чотири години сну на підлозі в якомусь кутку… Наважаче - це втрати. Коли ти готуєш обід, коли знаєш усіх бійців. Знаєш про кожного, про їхні домашн і справи, про жінок і дітей, про інші секрети. Ти з ними спілкуєшся, жартуєш, даєш додаткову порцію. Хлопці дякують і йдуть на передову. І вже ввечері ти дізнаєшся, що отой веселун вже ніколи не попросить у тебе добавки, а отой високий чоловік так і не скаже дружині, де він воює.

Хтось скаржиться на умови. А умови такі: села, закинуті хутори, ліси, яри, часто без води, без туалету. матрац на підлозі, постійні переїзди. Ми з дівчатами жартуємо, що після війни можемо працювати пакувальницями й такелажницями — досвід є. А ще можу розказати, як приготувати олів’є на 100 осіб, як зробити малосольні огірки в пакеті БМВ на 50 осіб, як із традиційних, затверджених наказом і бюджетом продуктів готувати щодня різні страви. Як взимку розтопити о 4 ранку пічку, бо о 7 вже має бути сніданок, як наносити відрами води на 40 літрів борщу, як начистити картоплі на ті ж 40 літрів борщу, якщо одна картоплина не більше 5 сантиметрів в діаметрі. На ці питання ти знаходиш відповідь у процесі роботи. Думати ніколи, треба працювати.

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

І вибір невеликий. Тож дуже дивує певна категорія жінок, які «кухарем не хочу, бухгалтером не можу, медиком — не моє, на брамі стояти — теж ні». "А що ж ти тоді хочеш?". Із такими - найважче. Тому моя головна порада жінкам, які думають про армію: «Ідіть. Але усвідомлено. Дізнайтеся максимум про умови служби, про посаду, яку хочете обіймати. Підготуйтеся морально і фізично. Подбайте про здоров’я. Місце знайдеться для кожної.

Фото: З особистого архіву Л.Річкіної

Будь готова до того, щоб пройти БЗВП (базову військову підготовку). Це коли на полігоні ти разом з іншими бійцями бігаєш, стріляєш, повзаєш, кидаєш гранати, долаєш смугу перепон і ще робиш багато того, про що не мав уявлення раніше. І інструктор не робить «знижки», що ти жінка, що ти йому в мами годишся, що ти з фізкультурою давно не дружиш… Але дуже важливо зрозуміти, навіщо ти тут — ще до того, як підписала контракт».

Без ілюзій. Без романтики. З повагою до себе і до служби. Солдат Лілія Річкіна.

Фото з особистого архіву Лілії Річкіної.

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в публікаціях, є предметом виключної відповідальності авторів.

Сумські