25 років в ательє й новий старт у Сумах під час війни: історія підприємиці Ірини Костюченко

30 січня 2026 р. 19:48

30 січня 2026 р. 19:48

Підприємицю, власницю ательє «Яна» Ірину Костюченко в Білопіллі знають якщо не всі, то переважна більшість жителів міста. У невеликому прикордонному містечку її ім’я давно стало майже синонімом слова «ательє», адже послугами майстрині та її команди місцеві користуються вже чверть століття – довгих 25 років.

І навіть тоді, коли війна перекроїла життя тисяч людей, Ірина не поставила на паузу ані свою справу, ані відповідальність перед клієнтами. Навпаки – під час повномасштабної війни підприємиця не лише не зупинила роботу в Білопіллі, а й розширила власну справу, скориставшись допомогою від держави та відкривши друге ательє вже в обласному центрі.

Як розповідає Ірина, переїхати в Суми та відкрити тут іще одне ательє змусила важка ситуація в Білопіллі. Там, де раніше кипіло життя, тепер – постійна напруга, небезпека і невизначеність. У словах жінки відчувається пережите:

- Тоді в місті була надто складна обстановка… дуже складна. Втім, вона і зараз такою залишається. Тоді довелося, як то кажуть, шукати «запасний варіант». Вирішила переїхати в Суми і відкрити тут другу «точку». Відтоді працюємо ще й тут – у «Євробазарі». У травні буде два роки, як ми відкрилися в Сумах…

Так, поруч із рідним Білопіллям, на мапі її роботи з’явилися Суми – новий простір, нові люди, нові виклики. Але незмінним залишилося головне: бажання працювати і підтримувати своїх.

Ключовим поштовхом стала можливість, яку запропонувала держава. Йдеться про грантову програму від Державної служби зайнятості. Ми запитали Ірину Костюченко, чи складним був цей шлях, адже є підприємці, котрі й досі остерігаються оформлення таких програм, сприймаючи їх як щось надто бюрократичне чи ризиковане.

- Ви скористалися грантом від Державної служби зайнятості. Розкажіть, наскільки це було складно?

- Так, скористалася цією можливістю. Дізналась про таку пропозицію для бізнесу, вивчила всі нюанси і вирішила: а чому б і ні? Згодом зв'язалася з представниками Центру зайнятості, які цим займаються, оформила все належним чином і нам надали таку допомогу. Це було зовсім не складно.

Отримані кошти підприємиця спрямувала на те, без чого сучасне ательє не може працювати якісно й швидко – обладнання. Старі інструменти, на яких роками шили в Білопіллі, залишилися там, а нове приміщення в Сумах вимагало іншого підходу: і темпи інші, і запити клієнтів, і умови.

- Отримані кошти переважно витратили на нове обладнання. Адже те, на якому працювали раніше, залишилось у Білопіллі, а сумське ательє потребувало більш сучасного. Тож придбали нові меблі, а також дві сучасні швейні машинки – для роботи з трикотажем та більш важкою тканиною, сучасний багатофункціональний парогенератор, чотиринитковий трикотажний оверлок та інше необхідне в роботі приладдя, серед якого є й таке, що і досі не розпаковане, бо приміщення не дозволяє працювати «на повну». Хотілося б, звісно, мати більший павільйон, але на все свій час.

Ірина Костюченко з теплотою згадує й підтримку людей, які були поруч у цей непростий період. Адже іноді добре слово чи людське ставлення важить не менше, ніж фінансова допомога.

- Велика вдячність директору торговельного центру Расулу Галаєву та людям, котрі тут працюють. Вони поставилися до нас із розумінням і дуже підтримали, - говорить Ірина.

Нове місце – це завжди й нова аудиторія. Але чи довго довелося «завойовувати» сумських клієнтів? Зі слів підприємниці, проблем із цим не виникло. Можливо, тому що швацька справа – це про довіру. А довіра у Ірини напрацьована роками.

- Чи швидко вдалося знайти нових клієнтів?

- Проблем із клієнтурою в нас не було. З’явилися і нові клієнти, почали звертатись і «свої», які евакуювались до обласного центру з Білопілля . Я дуже рада, коли до ательє в Сумах звертаються люди, яких знаєш роками. То наче побачити рідну людину! Ніколи не думала, що колись із таким трепетом буду ставитись до цих людей. Так і працюємо.

- А як Ви сповістили своїх земляків про те, що надаєте послуги ще й у Сумах?

- Повідомила в соцмережах, де знаходимось. Ну і звісно - «сарафанне радіо». Люди переказували одне одному, телефонували й мені…

Та, попри розвиток у Сумах, Білопілля не залишилось позаду. Там і досі працює перше ательє – те саме, рідне, перевірене часом. Ми запитали Ірину, яка ситуація зараз на місці, адже Білопілля продовжує жити в реальності прикордонної загрози.

- В Білопіллі наше ательє продовжує працювати в штатному режимі, з понеділка по п’ятницю. Зараз дещо не вистачає кадрів, але все одно наші двері для клієнтів відчинені. Замовники є, люди звертаються.

- Знаємо, що по Вашому ательє були прильоти…

- Так, були. Та хочу сказати, що у нашого ательє в Білопіллі є певна перевага – всередині приміщення, прямо в ательє, розташований підвал. Свого часу, коли ми робили там капітальний ремонт, у нас вистачило досвіду не закласти його цеглою. Про війну тоді навіть думки не було, але залишили його «про всяк випадок». А тепер воно нас рятує.

Пам’ятаю, під час першого прильоту, коли в центрі міста падали КАБи, я останньою просто застрибувала у той підвал. Все навколо сипалося, двигтіло… І по сьогоднішній день у своєму ательє я почуваюся в безпеці, завдяки нашому підвалу. Кілька кроків – і ми у сховищі.

З тривожних спогадів Ірини Костюченко ми дізналися, що під час останнього прильоту КАБів, які атакували Білопілля в січні цього року, Ірина саме була в ательє. І коли почула, що над містом гуде ракета, просто сховалась під стіл...

Та навіть сховище не захищає від руйнувань навколо — війна «пише» свою чорну історію на стінах, вікнах, дахах. Свого часу приміщення ательє зазнало пошкоджень, але робота триває.

- Звісно, свій слід війна на приміщенні залишила. Вікна там забиті плитами-OSB. Нові я вже придбала, але чи є сенс ставити їх зараз? Думаю, поки що ні. Адже ситуація в Білопіллі й досі залишається вкрай важкою.

І все ж до «Яни» клієнти звертаються. Бо потреба у швейній справі не зникає навіть тоді, коли змінюється все інше. Ба більше – у війні така робота набуває особливого сенсу: вона стає частиною підтримки військових.

- Ми завжди зі своїми замовниками на зв’язку. Телефонують, даю адресу, підходять, коли зручно. Тут, у Сумах, ми обмежені в часі, адже торговельний центр працює з 9 до 17, а вдома – завжди, будь ласка. Буває, телефонують і військові. Мовляв, дуже треба! Ну, треба так треба. Приїжджайте, кажу, забирайте з дому, бо – комендантська година. Доводиться відкривати ательє і об 11, і о 12 ночі. Підшивати, перешивати… Особливо взимку, коли хлопцям вкрай необхідні спальники. Чекають мене, поки закінчу роботу, а тоді везуть додому. Тож із цим проблем немає. У Білопіллі ми самі керуємо власним часом.

Говорячи про державну підтримку бізнесу, запитали у підприємиці, чи немає тут підводних каменів? Чи не доведеться віддавати? Чи немає ризику «влипнути» у борги?

- Що б Ви порадили тим, хто, можливо, ставиться до такої фінансової допомоги від держави з недовірою?

- Одразу скажу – тут немає нічого кримінального чи сумнівного. Це не кредит, який потрібно буде повертати, ризикуючи загнати себе у борги. Грант надається хоч на придбання обладнання, хоч на приміщення – специфіка там різна. Звісно, кошти надають за певних умов – необхідно працевлаштувати людей і звітувати про свою роботу. Ось і все. Я розуміла, що мені потрібно було розширювати своє ательє, шукати нових працівників, приміщення. Я була налаштована на купівлю нового обладнання, адже час не стоїть на місці, нам були необхідні сучасні технології. Отримала кошти, придбала все необхідне, працюємо.

Цей досвід став для Ірини не лише особистою історією розвитку, а й прикладом для інших підприємців. Її поради стали корисними не одній людині.

- Серед Ваших знайомих підприємців є ті, хто, як і Ви, скористались такою грантовою можливістю?

- Звісно! Є знайомі з Білопілля, які свого часу до мене зверталися за порадою, я багато кого консультувала з цього приводу. Користуючись моїм досвідом, такою можливістю скористалась і моя донька – взяла такий грант для своєї студії декору та флористики. Вона дуже задоволена і говорить, якби була ще якась можливість, обов'язково б її використала.

Ірина підсумовує переконливо й без зайвого пафосу, як людина, котра перевірила все на практиці:

- Боятися не варто. Це зручні гроші, які можна реалізувати так, як вам потрібно.

Її історія — це не просто про бізнес. Це про витримку. Про здатність триматися й розвиватися тоді, коли здається, що весь світ тисне на тебе. Про роботу, яка триває в обстрілах. Про ательє, що вміє бути сховищем — і в буквальному сенсі, і в людському.

Звернутися за послугами до ательє Ірини Костюченко можна:

• в Сумах – ТЦ «Євробазар»: 3 поверх, павільйон № 9, з вівторка по неділю, з 9.00 до 17.00;
• у Білопіллі – ательє «Яна», з понеділка по п’ятницю, з 8.00 до 17.00.

Сумські