Шостка вклонилася «Ланцелоту»: громада провела в останню путь відважного командира Дмитрія Фастовця

26 лютого 2026 р. 14:11

26 лютого 2026 р. 14:11

Старший сержант Дмитрій Фастовець повернувся до рідної Шостки «на щиті». Досвідчений прикордонник у минулому та безстрашний командир відділення керованого мінування в теперішньому, він став легендою для своїх побратимів. Дмитрій виборов право називатися «Ланцелотом» не лише через позивний, а через безмежну відданість ідеалам честі та справедливості. Виконуючи чергове бойове завдання поблизу н.п. Федорівка, Герой віддав життя за спокій рідних та майбутнє свого сина, навіки вписавши своє ім'я в літопис незламності України.

Народився 4 листопада 1994 року у місті Шостка. Закінчив ЗОШ №8. Педагоги пам’ятають його як активного, енергійного та спортивного юнака. Найбільше любив уроки фізичного виховання - там його енергія знаходила вихід. Неабиякою пристрастю виявився футбол: на полі Дмитрій був справжнім командним гравцем, надійним і завзятим. Поза школою обожнював проводити час із друзями на природі, цінуючи кожну мить живого спілкування та красу рідного краю. Він був тим, на кого можна покластися і тим, з ким кожен день ставав яскравішим. Він умів дружити по-справжньому - підтримував, підставляв плече, ніколи не залишався осторонь. Сміливий, відкритий, щирий. Його поважали, ним захоплювалися, а дівчата не могли не помічати його усмішки. Захоплювався автомобілями, любив їх ремонтувати.

Автор: З Фейсбуку Миколи Ноги

Згадують шкільні друзі: «Діма був частиною нашого дитинства і шкільних років. Активний, спортивний, завжди в русі. Брав участь у змаганнях, не боявся відповідальності, радів перемогам і гідно приймав поразки. Любив туризм - походи, природу, пригоди. У глибокій жалобі ми згадуємо того, чиє дитинство та юність були сповнені світла, руху та щирої віри у справедливість.

Дмитрій ніколи не був просто стороннім спостерігачем. Його знали як людину з міцним внутрішнім стрижнем: хлопець не мирився з несправедливістю і завжди мав власну, виважену думку. Допитливий розум та прагнення до пізнання світу вирізняли його серед однолітків, а чесність перед собою та іншими була головним життєвим правилом.».

Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Шосткинського ВПУ-19 та отримав професію автослюсаря.

Повернувшись до рідного міста, працював у сфері меблевого виробництва.

Серце нашого земляка було сповнене безмежної любові до рідних. Особливий, невидимий зв’язок єднав його з дідусем. Саме він став для хлопця мудрим наставником, який навчив найважливішим життєвим цінностям - честі, гідності та любові до своєї землі. Ці уроки Діма проніс крізь усе життя і за ці ж цінності пішов стояти до кінця. Він гаряче і щиро любив свою родину, особливо - сина. Дуже часто згадував село Обтове на Кролевеччині, де провів значну частину дитинства… Розповідав, що сумує і прагне якнайшвидше приїхати… Часто говорив про Шостку - місто, в якому виріс, де жили його друзі та мама.

У нього були мрії, жагуче бажання жити, любити, будувати майбутнє… Хотів більше побачити, більше встигнути, більше досягти. Та війна обірвала ці плани.

Виконував бойові завдання на території Сумської, Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Служив на посаді оператора безпілотних літальних апаратів (БпЛА), був командиром підрозділу, проявляючи лідерство та відповідальність.

Неодноразово повторював: «Мої побратими - мої брати, з ними я пройшов усе». Любив Україну і більше за все хотів знову життя без обстрілів і тривог, хотів Перемоги і спокою для рідних людей.

Відповідальний, працьовитий, завжди готовий підтримати та допомогти… За характером – врівноважений і спокійний, але рішучий у важливі моменти. Його любили й поважали за чесність, силу духу та велике серце… За відмінне виконання службових обов’язків, особисту відвагу та патріотизм Дмитрій Володимирович був нагороджений Золотим хрестом - почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України, а також численними подяками та грамотами.

На фронті наш земляк користувався високим авторитетом серед побратимів і військового керівництва. Його бойові друзі пишуть: «Діма, ти був для нас більше ніж другом — справжнім братом. Не віриться, що тебе більше немає поруч. Невимовний біль розриває душу. Ми втратили найкращого друга, а Україна — відважного захисника. Дякуємо за кожен день, який ми прожили з тобою, за твою мужність, людяність, доброту!!! Ти назавжди залишишся в нашій пам'яті як життєрадісна, весела, щира і з надзвичайно добрим серцем людина. Дякуємо тобі, друже, за твій патріотичний дух і готовність захищати нас до останнього. Ти назавжди залишиться для нас прикладом стійкості та справжньої дружби. Твоя відданість своїй справі та щирість були неймовірними. Вся наша бригада буде пам'ятати тебе вічно.

Друже, твоя жертва не марна. Світла пам'ять тобі, наш захиснику.

Ти - наш Герой. Ти пішов як Герой, з високо піднятою головою.

Дякуємо тобі за все. Ти назавжди в наших думках і серці. Спочивай з миром, Герою.

Пам'ятаємо, пишаємося і ніколи не забудемо!!! Герої не вмирають!!!»

Старший сержант, командир екіпажу безпілотних літальних комплексів-командир відділення керованого мінування Фастовець Дмитрій Володимирович загинув 20 січня 2026 р. при виконанні бойового завдання поблизу н.п. Федорівка Дніпропетровської області.

Прощання з героєм відбулось біля рідної школи.

Сумські