«Я не народився героєм, я просто став на захист тих, кого люблю»: Шостка попрощалася з Олександром Боднею

11 березня 2026 р. 13:36

11 березня 2026 р. 13:36

Сьогодні, 11 березня, шосткинці в останню путь провели захисника Олександра Бодню. Чоловіку було 39 років. Олександр був у числі перших шосткинських добровольців. 27 лютого сержант, старший технік мотопіхотної роти Бодня Олександр Олександрович отримав (внаслідок вибухової травми) надскладне, комплексне поранення в районі н.п. Слатине Харківського району. Боротьба за життя тривала майже тиждень. Однак його серце зупинилося 5 березня 2026 року.

Про це повідомляє міський голова Микола Нога.

Народився 20 жовтня 1986 року у Шостці, був єдиною дитиною в сім’ї. Хлопчика виховувала мама, бабуся та дідусь. Олександр навчався у школі № 5, захоплювався спортом.

Протягом багатьох років активно відвідував секцію з футболу, брав участь у спортивних змаганнях. Саша у дитинстві також дуже любив читати і гарно розповідав вірші. Після отримання середньої освіти юнак вступив до Шосткинського інституту СумДУ, за спеціальністю «хімік-технолог».

Трудову діяльність розпочав на одному з провідних підприємстві Шостки, якому присвятив дев’ять наступних років свого життя. Працював майстром на виробництві.

«Не так просто було завоювати авторитет молодому спеціалісту у вже спрацьованому і зовсім немаленькому колективі… У моєму підпорядкуванні було близько 50 робітників. Але ці роки пролетіли, як один день», – згадував Олександр в інтерв’ю місцевій пресі.

За відгуками колег і керівництва, чоловік зарекомендував себе відповідальним і перспективним фахівцем, якого цінували та дослухалися до порад.

Саме на заводі Олександр зустрів і кохання свого життя, Ольгу. Родина завжди була для нього на першому місці – цінував кожну хвилину спільного життя та намагався дати близьким людям все найкраще. Для дітей Ольги від попереднього шлюбу він став не тільки турботливим батьком, але і справжнім другом. Через деякий час сім’я поповнилася маленьким Артемом Олександровичем.

У вересні 2018-го наш земляк став на захист України, підписавши контракт. Після повернення додому йому довелося відпочити лише півроку – Україну чорною хмарою накрила повномасштабна війна… Олександр був у числі перших шосткинських добровольців. «Я не народився героєм, я просто став на захист тих, кого люблю», – промовив якось він…

26 березня 2022 року чоловік приступив до військової служби. За словами дружини, він дуже радів потрапити до «своєї» військової частини (А 1376), з фронтовими побратимами якої пройшов і вогонь, і воду… За роки несення служби воював на найгарячіших напрямках фронту. Боронив Соледар, Покровськ, Бахмут і Сіверськодонецьк, захищав підступи до Запоріжжя… За бойовий позивний обрав собі «Барон», пізніше на згадку від побратимів отримав сувенір зі своїм псевдо.

Розумний, вдумливий, врівноважений, надійний і безмежно добрий… Таким Олександр Олександрович залишиться для всіх, хто знав і любив його. Він був турботливим сином і прекрасним чоловіком, найкращим батьком і вірним другом. Користувався високим авторитетом серед бойових побратимів.

За зразкове виконання службових обов’язків, особисту відвагу та самовідданість нагороджений численними грамотами і подяками, а також: медаллю від Президента «За військову службу Україні», медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою «За службу державі», медаллю «За відвагу», почесним нагрудним знаком командира 13 ОМПБ, медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Останній раз рідні бачилися зі своїм Сашею 23 січня цього року, коли він приїздив у коротку відпустку на День народження сина. У теплому родинному колі мріяли зустрітися в травні, подорожувати по Карпатах, прокотитися з вітерцем і музикою на улюбленій автівці… Мріяли про довгоочікуваний мир, про спокійне та затишне життя разом з коханими людьми. Ця зустріч виявиться останньою…

Незважаючи на вкрай небезпечні умови служби, за всі роки наш земляк не отримав жодного поранення. « Молитви ваші мені допомагають. Живу лише завдяки вашим молитвам», – говорив він рідним. Кожного разу, коли чоловік вирушав на небезпечне завдання, його найрідніші люди схиляли голови у щирій і палкій мольбі до Господа. Молилися всі, від старенької бабусі до дев’ятирічного сина…

27 лютого Олександр подзвонив дружині Олі: «Я сильно поранений. Втрачаю сили. Давай прощатися…». Сержант, старший технік мотопіхотної роти Бодня Олександр Олександрович отримав (внаслідок вибухової травми) надскладне, комплексне поранення в районі н.п. Слатине Харківського району. В одному з кращих лікувальних закладів Харкова захисника намагалися врятувати до останнього, збирали «по частинкам» і робили все, навіть – неможливе… Боротьба за життя тривала майже тиждень.

5 березня 2026 року душа Воїна завершила свій земний шлях…

Сумські