Шостка у скорботі: громада попрощалася з сержантом Олександром Боднею

11 березня 2026 р. 13:59

11 березня 2026 р. 13:59

Я не народився героєм, я просто став на захист тих, кого люблю», — ці слова стали життєвим кредо Олександра Бодні. 11 березня Шостка попрощалася зі своїм відважним земляком, сержантом та старшим техніком мотопіхотної роти, який пройшов найпекельніші точки фронту — від Бахмута до Соледара. Після важкого поранення під Слатиним на Харківщині він до останнього боровся за життя, так само віддано, як боровся за волю України. 11 березня місто віддало останню шану герою, чиє життя обірвалося на злеті, але чий подвиг став частиною нашої історії.

Олександр Бодня народився 20 жовтня 1986 року у Шостці, був єдиною дитиною в сім’ї. Хлопчика виховувала мама, бабуся та дідусь. Олександр навчався у школі № 5, захоплювався спортом. Протягом багатьох років активно відвідував секцію з футболу, брав участь у спортивних змаганнях. Саша у дитинстві також дуже любив читати і гарно розповідав вірші. Після отримання середньої освіти юнак вступив до Шосткинського інституту СумДУ, за спеціальністю «хімік-технолог».

Трудову діяльність розпочав на одному з провідних підприємстві Шостки, якому присвятив дев’ять наступних років свого життя. Працював майстром на виробництві. «Не так просто було завоювати авторитет молодому спеціалісту у вже спрацьованому і зовсім немаленькому колективі… У моєму підпорядкуванні було близько 50 робітників. Але ці роки пролетіли, як один день», - згадував Олександр в інтерв’ю місцевій пресі. За відгуками колег і керівництва, чоловік зарекомендував себе відповідальним і перспективним фахівцем, якого цінували та дослухалися до порад.

Саме на заводі Олександр зустрів і кохання свого життя, Ольгу. Родина завжди була для нього на першому місці - цінував кожну хвилину спільного життя та намагався дати близьким людям все найкраще. Для дітей Ольги від попереднього шлюбу він став не тільки турботливим батьком, але і справжнім другом. Через деякий час сім’я поповнилася маленьким Артемом Олександровичем.

Після повернення додому йому довелося відпочити лише півроку - Україну чорною хмарою накрила повномасштабна війна… Олександр був у числі перших шосткинських добровольців. «Я не народився героєм, я просто став на захист тих кого люблю», - промовив якось він…

26 березня 2022 року чоловік приступив до військової служби. За словами дружини, він дуже радів потрапити до «своєї» військової частини (А 1376), з фронтовими побратимами якої пройшов і вогонь, і воду… За роки несення служби воював на найгарячіших напрямках фронту.

За бойовий позивний обрав собі «Барон», пізніше на згадку від побратимів отримав сувенір зі своїм псевдо.

Розумний, вдумливий, врівноважений, надійний і безмежно добрий… Таким Олександр Олександрович залишиться для всіх, хто знав і любив його. Він був турботливим сином і прекрасним чоловіком, найкращим батьком і вірним другом. Користувався високим авторитетом серед бойових побратимів. За зразкове виконання службових обов’язків, особисту відвагу та самовідданість нагороджений численними грамотами і подяками, а також: медаллю від Президента «За військову службу Україні», медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою «За службу державі», медаллю «За відвагу», почесним нагрудним знаком командира 13 ОМПБ, медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Останній раз рідні бачилися зі своїм Сашею 23 січня цього року, коли він приїздив у коротку відпустку на День народження сина. У теплому родинному колі мріяли зустрітися в травні, подорожувати по Карпатах, прокотитися з вітерцем і музикою на улюбленій автівці… Мріяли про довгоочікуваний мир, про спокійне та затишне життя разом з коханими людьми. Ця зустріч виявиться останньою…

Незважаючи на вкрай небезпечні умови служби, за всі роки наш земляк не отримав жодного поранення. «Молитви ваші мені допомагають. Живу лише завдяки вашим молитвам» , - говорив він рідним. Кожного разу, коли чоловік вирушав на небезпечне завдання, його найрідніші люди схиляли голови у щирій і палкій мольбі до Господа. Молилися всі, від старенької бабусі до дев’ятирічного сина…

27 лютого Олександр подзвонив дружині Олі: «Я сильно поранений. Втрачаю сили. Давай прощатися…» . Сержант, старший технік мотопіхотної роти Бодня Олександр Олександрович отримав (внаслідок вибухової травми) надскладне, комплексне поранення в районі н.п. Слатине Харківського району. В одному з кращих лікувальних закладів Харкова захисника намагалися врятувати до останнього, збирали «по частинкам» і робили все, навіть - неможливе… Боротьба за життя тривала майже тиждень. 5 березня 2026 року душа Воїна завершила свій земний шлях...

Сьогодні Шостка завмерла у хвилині мовчання: на Алеї Слави провели в останню путь Героя. Він мріяв про мирне травневе небо та подорож з родиною, але став небесним охоронцем нашої громади. Захиснику назавжди 39 — вік сили та нездійснених мрій. Вічна слвав і шана герою!

Сумські