Навіки 38: у селищі Вороніж в останню путь провели захисника Володимира Кулика

25 березня 2026 р. 16:11

25 березня 2026 р. 16:11

У селищі Вороніж під звуки Державного Гімну та крізь сльози сотень людей громада попрощалася зі своїм захисником Володимиром Куликом. Чоловік, який пройшов крізь пекло боїв на найважчих напрямках фронту, понад усе мріяв про мирне життя та обійми з донечкою, проте ворог безжально обірвав ці плани. Рідні, побратими та вчителі згадують його як надзвичайно виховану та щиру людину, яка стала щитом для кожного з нас, віддавши за право жити на своїй землі найдорожче — своє життя.

Народився 24 жовтня 1987 року в смт Вороніж Сумської області у багатодітній родині, де зростав разом із двома сестричками. Рано зазнавши великої втрати — у 8 років залишився без мами — він змалку став опорою для батька та турботливим старшим братом для сестер.

Автор: З Фейсбука Миколи Ноги

Навчався у Воронізькій ЗОШ №1, після 9 класу вступив до політехнічного технікуму Конотопського інституту Сумського державного університету за спеціальністю «Обробка матеріалів на верстатах і автоматичних ліній» і здобув кваліфікацію техніка-технолога. Згодом на базі Сумського державного університету отримав вищу освіту за напрямом «Машинобудування» та здобув кваліфікацію бакалавра машинобудування за фаховим спрямуванням «Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів (технічний фахівець-механік)». У 2008 році проходив строкову службу у військах протиповітряної оборони.

Працював на підприємстві «Бель Шостка Україна». У коханні створив сім’ю, де народилася донечка Анастасія, яка була для нього найбільшою гордістю та сенсом життя.

Володимир був людиною відкритої душі: щирий, добрий, справедливий, завжди готовий прийти на допомогу. Любив життя у всіх його проявах — захоплювався сільським господарством, риболовлею, ремонтом техніки, спортом. Був активним, товариським, душею компанії. Для рідних — найкращий син, брат, чоловік і батько.

Служив на посаді обслуги зенітно-ракетно-артилерійської батареї, мав звання солдата.

Воював на найгарячіших напрямках — Донецькому, Бахмутському, Авдіївському, Харківському, Чернігівському. Фронтовий позивний побратими надали «Коріш» — бо був тією людиною, на яку завжди можна було покластися. Він підтримував бойовий дух, ділився теплом і навіть на фронті знаходив можливість порадувати інших своїми кулінарними стравами.

Автор: З Фейсбука Миколи Ноги

За віддану службу був відзначений низкою нагород: орденами «За хоробрість» III та II ступенів, медаллю "За участь в боях "Бахмутський рубіж", нагрудним знаком «Христа Спасителя», подякою народного депутата України, Почесною грамотою Сумської обласної ради.

Володимир мріяв про просте й найцінніше — мир, подорожі, довге та щасливе життя поруч із родиною. Він планував довгоочікувану зустріч із донькою… але не судилося.

19 березня 2026 року під час виконання бойового завдання захисник отримав поранення, наступного дня Володимир Кулик помер у військовому госпіталі…

Він віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє, за мирне небо…

Ніхто не прагнув гартувати волю ціною втрат, і ніхто не обирав цей гіркий шлях мужності крізь прощання. Проте війна не залишила вибору, поклавши на плечі кожного цей нестерпний хрест скорботи. Сьогодні спільна біда згуртувала всю громаду: нескінченним живим потоком люди йшли до труни з квітами. Схиливши коліна у мовчазній молитві, земляки віддали останню земну шану воїну, який відтепер триматиме небо у лавах Небесного воїнства.

Сумські