“Я хотів воювати” – Ківі, студент із Нової Зеландії, який став бійцем ЗСУ

16 квітня 2026 р. 14:08

16 квітня 2026 р. 14:08

Він родом з Окленда — “Міста вітрил”, що знаходиться у Новій Зеландії, і яке недарма називають раєм на землі. Там смарагдові вулканічні пагорби оточені білосніжними пляжами, океан завжди поруч, а час ніби плине повільніше. Це простір комфорту й безпеки. Втім Ківі вирішив його залишити. Бо не міг спостерігати за війною з віддалі — знаючи, що в Україні гинуть безвинні.

Ківі не був військовим. Не мав жодного стосунку до війни: ні військової підготовки, ні бойового досвіду. Він навчався в університеті на інженера-механіка. Але після початку повномасштабного російського вторгнення його вибір став очевидним:

“Я хотів воювати. Мені не подобається те, що роблять росіяни — бомблять цивільних, руйнують будинки. Я не міг із цим змиритися. Тому кинув університет, приїхав сюди й почав шукати бригаду. Познайомився з другом, і він сказав: “Пішли зі мною в 47-му”. І ось я тут”.

Для Ківі Україна не була просто заголовком із новин. Вона мала обличчя — людей, з якими він познайомився, вивчаючи українську онлайн. Їх голоси розповідали йому про війну. За їхніми іменами стояли справжні історії – про обстріли, страх та невизначеність:

“Я намагався вивчити українську через HelloTalk. Так я й познайомився з друзями онлайн. Вони розповідали, що відбувається — про обстріли й усе інше. Показували фото. Побачивши це, я захотів приїхати ще швидше”.

Він прибув без військового досвіду, однак підготовлений фізично. А вже у складі 47-ї окремої механізованої бригади “Маґура” пройшов інтенсивний вишкіл — щоб у стислі терміни перетворитися із цивільного на бійця:

“Вдома я багато тренувався в залі, щоб тримати себе в формі. А тут нас тренували безперервно щодня протягом місяця. Ми багато стріляли і багато ходили. Дуже багато ходили”.

Десять бойових виходів у складі 47-ї бригади — і Ківі вже не той, ким був на початку. Досвід змінює його, загартовує. Втім справжнім випробуванням стає не лише зіткнення з ворогом, а постійна присутність небезпеки згори. Немов на підтвердження цього, наше інтерв’ю перериває характерний гул дрона в небі:

“Їх дуже багато — треба швидко ховатися. На тренуваннях нас вчили: завмерти, сховатися за деревом. Коли чуєш дрон, перша думка: “Чорт забирай, і що мені робити?” На мить можна злякатися, але далі вмикається підготовка”.

Та скільки б досвіду не здобув новозеландець, є речі, до яких не звикнеш. Але це також невід’ємна частина війни — і один із найважчих її тягарів:

“Є багнюка і сніг — коли особливо не побігаєш. Але найважче — бачити поранених друзів… бачити тіла й розуміти: це міг бути я”.

На війні люди тримаються за будь-що, що допомагає зняти напругу і не зламатися. Для Ківі таким опертям стає щирий гумор, яким він забарвлює свої історії про бойові виходи:

“Якось нам треба було зачистити позицію — там було двоє росіян. Мій побратим ішов першим, я був за ним із кулеметом. Його підстрелили, але він не припинив стріляти — лише кричав: “Я поранений!”

Я подався вперед, сховався в рівчаку й відкрив вогонь. Та набої скінчилися. Я підхопив короб від набоїв і жбурнув у їхній бік, вигукнувши: “Іди на***й”. У відповідь — черга.

Це, мабуть, була найсмішніша частина мого дня. Цей епізод назавжди зі мною”.

Війна не скасовує майбутнього — іноді вона робить думки про нього лише відчутнішими. В країні, яку він приїхав захищати, він зустрів декого, хто надає його історії особистого виміру. І все ж, поки триває війна, його шлях — на передовій:

“У Дніпрі є дівчина — дуже особлива. Хочу поїхати до неї, поїсти разом морозива. А потім — назад, воювати. Я люблю воювати. І люблю цю країну”.

А потенційним добровольцям він радить не вагатися:

“Просто зробіть це. Тут у вас буде найкраще спорядження, найкраща підготовка, і ви знайдете побратимів на все життя. Якщо справді хочете воювати — йдіть у 47-му. Ви багато чому навчитеся — підготовка дуже сильна. Якщо припуститися помилки, вас навчать, як робити правильно. Тут не кричать — тут пояснюють.”

Дізнатися більше про 47-му окрему механізовану бригаду «Маґура» та приєднатися до неї можна на офіційному сайті.

Дізнатися більше про іноземних добровольців Збройних Сил України та приєднатися до них можна на офіційному сайті .

• Текст: Дмитро Толкачов
• Відео, фото: Володимир Патола, Дмитро Толкачов
• Монтаж: Олександр Беккер

Сумські