Служив у складі роти «Шквал», мав позивний «АКАБ»: у Шостці попрощалися із захисником

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

19 квітня 2026 р. 17:47

19 квітня 2026 р. 17:47

У Шостці на Алеї Слави попрощалися з воїном Миколою Гончаровим. Йому було лише 28 років. Серце захисника зупинилося 11 квітня в районі населеного пункту Бегма Синельниківського району Дніпропетровської області. Він Служив оператором безпілотних авіаційних комплексів у складі штурмової спеціалізованої роти «Шквал», мав звання солдата та позивний «АКАБ». Заповітною мрією чоловіка було повернутися додому до своїх рідних… Обійняти дружину та донечку, жити разом у мирній країні, будувати майбутнє та радіти простим речам.

Микола Гончаров народився 10 вересня 1997 року в селі Кривоносівка Сумської області у невеликій, але дружній родині.

Автор: З ФБ сторінки Миколи Ноги Служив у складі роти «Шквал», мав позивний «АКАБ»: у Шостці попрощалися із захисником

З дитинства Микола був щирим, добрим і допитливим хлопцем. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №9, де здобув повну середню освіту. Ще змалку його серце тягнулося до техніки — захоплювався автомобілями, мріяв стати водієм, цікавився різними видами транспорту. Також любив спорт — футбол і боротьбу, що загартовували його характер і силу духу.

Після закінчення школи вступив до Шосткинського професійно-технічного училища №13 , де здобув професію водія. У дорослому житті працював у різних сферах, не боявся жодної роботи, завжди був відповідальним, працьовитим і наполегливим.

У 2016 році Микола створив власну сім’ю, одружившись із коханою Тетяною. Невдовзі у подружжя народилася донечка Олександра — його найбільша радість і гордість. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого родина завжди була на першому місці.

Миколу Володимировича згадують як людину з великим серцем — відкритого, щирого, веселого та завжди усміхненого. Він умів підтримати, допомогти, розрадити. Мав багато друзів і був душею будь-якої компанії. Його поважали й цінували за доброту, людяність і готовність прийти на допомогу у найважчий момент.

28 грудня 2025 року Микола був призваний на військову службу за контрактом. Служив оператором безпілотних авіаційних комплексів у складі штурмової спеціалізованої роти «Шквал» , мав звання солдата та позивний «АКАБ» . Захищав Україну на Дніпропетровському напрямку , віддано виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною.

Заповітною мрією чоловіка було повернутися додому до своїх рідних… Обійняти дружину та донечку, жити разом у мирній країні, будувати майбутнє та радіти простим речам.

На жаль, 11 квітня 2026 року в районі населеного пункту Бегма Синельниківського району Дніпропетровської області серце Миколи зупинилося…