Ромни попрощалися з Героєм Ігорем Кірієнком, який віддав життя за Україну

01 травня 2026 р. 13:54

01 травня 2026 р. 13:54

Цього скорботного дня мешканці Роменської громади прийшли на Алею Слави, щоб провести в останню земну дорогу славного Земляка. На церемонію прощання з траурними вінками, квітами та державною символікою прийшли рідні, знайомі, керівництво громади, духовенство, побратими, друзі, військовослужбовці та просто небайдужі жителі, щоб висловити безмежну вдячність за неоціненний внесок у майбутнє рідної країни.

Стоячи на колінах, зі сльозами на очах, страшною тугою в серці усі присутні віддали шану Захиснику України Ігорю КІРІЄНКУ, провівши Воїна в останню путь.

Про життя Героя пише Роменська міська рада:

Ігор Миколайович КІРІЄНКО народився 2 червня 1989 року в місті Ромни. Тут минули його дитячі роки, тут він зробив свої перші кроки, тут формувався його характер — чесний, щирий і відкритий до людей. Він навчався у Роменській школі №5, яку закінчив у 2006 році. Вже тоді його знали як доброзичливого, товариського хлопця, який завжди готовий прийти на допомогу.

Його життєвий шлях був простим і гідним — шлях людини праці. Одразу після закінчення школи Ігор не боявся роботи — працював на пилорамі, згодом був експедитором на фірмі «Антарес», пізніше — працівником складу в «Торгсервіс». У кожній справі він проявляв відповідальність, сумлінність і надійність — ті якості, які цінуються понад усе.

Прагнучи кращого життя, Ігор поїхав до Києва, де працював сортувальником на «Новій пошті» №3 разом із мамою. Згодом доля привела його за кордон — він працював у Чехії та Польщі. Але, як і у багатьох українців, серце його завжди було вдома. У 2021 році він повернувся в Україну і продовжив працювати в «Торгсервіс», обравши бути поруч із рідними та жити на своїй землі.

Ігоря Миколайовича знали як світлу, добру і щиру людину. Він мав багато друзів, був душею компанії, завжди усміхнений і привітний. Умів підтримати словом і ділом, навіть у складні моменти знаходив сили пожартувати й підбадьорити інших. Його поважали за відкритість, щирість і добре серце. Про таких людей кажуть — «людина з золотими руками і великим серцем».

13 січня 2025 року Ігор КІРІЄНКО був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він без вагань став на захист Батьківщини, обравши шлях Воїна. Військову підготовку проходив у Житомирі, після чого виконував бойові завдання на Донецькому напрямку у складі 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив стрільцем-снайпером другого аеромобільного відділення, мав звання солдата, позивний «Лисий».

25 березня 2025 року Ігор востаннє зателефонував сестрі, повідомивши, що вирушає на завдання. З того моменту зв’язок із ним обірвався… Для рідних почалися довгі й болісні дні очікування. Надія не згасала ні на мить — вони вірили, чекали, молилися. Цілий рік Ігор вважався зниклим безвісти.

На жаль, дива не сталося. Результати експертизи підтвердили найстрашніше — Ігор віддав своє життя за Україну, за кожного з нас та за мирне небо над нашими домівками.

22 квітня 2025 року стрілець-снайпер другого аеромобільного відділення 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ, солдат Ігор Миколайович КІРІЄНКО загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ураження дроном на Донеччині.

Воїну назавжди 35…

У нього залишилися мама, сестра та двоє племінників — ті, для кого він був опорою, любов’ю і цілим світом. Їхній біль — невимовний, і жодні слова не здатні його полегшити.

Сумські