Інженерка, альпіністка, майстриня: Віра Кішулько представила персональну виставку в Шостці

14 травня 2026 р. 21:15

14 травня 2026 р. 21:15

Кожен, хто цими днями переступає поріг фойє Центральної міської бібліотеки Шостки, мимоволі сповільнює крок. Тут, серед звичного книжкового спокою, розгорнувся справжній яскравий всесвіт. Зі стін на відвідувачів дивляться жінки різних епох: вишукані пані у капелюшках, тендітні дівчата з квітами — усі вони не намальовані, а майстерно вишиті дрібним гобеленовим швом. Поруч — вибух кольорів: акварельні та гуашеві маки, ніжні хризантеми та загадкові гірські пейзажі. Авторка цього різнобарв’я — Віра Кішулько, жінка, чия біографія нагадує пригодницький роман.

Віра Леонідівна не вважає себе професійною художницею, проте її роботи свідчать про зворотне. За освітою вона інженерка-конструкторка, людина точних розрахунків та креслень. Цей професійний гарт відчувається у її вишивці — неймовірна точність, увага до деталей та ідеальна композиція.

Свого часу пані Віра підіймала цілину — поїхала до Казахстану, там проектувала вугільні шахти, працювала над складними технічними проектами. Вона згадує ті часи з усмішкою: «Професія інженера — це теж творчість, бо ти мусиш мислити, вигадувати, створювати щось нове з нічого» . Проте справжня пристрасть до рукотворної краси прокинулася в ній не за робочим столом, а через бажання знайти внутрішній спокій.

Першим поштовхом до вишивки стала психологічна розрада. Коли її невістка працювала в лікарні з тяжкохворими дітьми, Віра Леонідівна почала вишивати разом із нею, аби втамувати тривогу та знайти душевну рівновагу. Те, що починалося як терапія, згодом переросло в улюблене хоббі.

Автор: Шосткинська центральна міська бібліотека

Віра Кішулько — людина невгамовної енергії. У її життєвому багажі не лише проекти шахт, а й підкорені гірські вершини. В молодості вона серйозно займалася альпінізмом: проходила маршрути на Кавказі, Памірі та у Карпатах. А свій подарунок від Всесвіту на 70-річчя вона зустріла... в Альпах. РОдина пані Віри цілком підтримує

Цей спортивний характер вона перенесла і в цивільне життя. Ставши слухачкою «Університету третього покоління» в Шостці, пані Віра закінчила дев’ять факультетів! Вона опанувала історію, музику, фотомистецтво та живопис. Саме там вона вперше повірила, що може малювати пензлем так само вправно, як і проектувати механізми.

Сьогодні пані Віра — не лише мисткиня, а й дизайнерка власного стилю. Вона сама шиє собі ексклюзивний одяг, який привертає погляди своєю елегантністю. Її квартира — це не просто житло, а творча майстерня, де кожна кімната є маленькою виставкою. Навіть підлогу в оселі вона прикрасила власноруч намальованими квітами.

На відкритті виставки «Голос моєї душі» директорка бібліотеки Світлана Портянко зауважила: «У такий складний час світ потребує краси, і пані Віра її створює». І це дійсно так. Її картини — це не просто вишивка чи фарби, це її роздуми про призначення жінки, про її силу бути матір’ю, лікаркою, психологом і музою одночасно».

Автор: Шосткинська центральна міська бібліотека

Попри неймовірну особисту енергію, головним джерелом натхнення для пані Віри завжди була і залишається її родина. У колі рідних вона — не просто талановита мисткиня, а справжній центр тяжіння та приклад для наслідування.

Цікаво, що творчий шлях Віри Кішулько тісно переплітається зі зростанням її онука. Коли він був маленьким, пані Віра не лише займалася його вихованням, а й надихалася його першими кроками у мистецтві. На її дебютній виставці кожна вишита картина була доповнена поетичними рядками, які писав онук. Це був унікальний тандем двох поколінь, де мудрість та юність розмовляли мовою творчості.

Сьогодні родина пані Віри продовжує підтримувати всі її, іноді навіть авантюрні, мистецькі пошуки. Для її синів та онуків вона — «бабуся, яка може все» . Уявіть лише: її правнуку вже 18 років, і для нього життєва позиція прабабусі є найкращим стимулом.

Особливістю виставки стала її філософська глибина. Наприклад, одну з робіт авторка написала інтуїтивно, а згодом впізнала у ній священну гору Кайлас. «Ми самі не знаємо, які скарби заховані в наших тайниках», — каже майстриня .

Завершилося урочисте відкриття щедрим жестом — пані Віра провела лотерею серед гостей, подарувавши кілька своїх картин відвідувачам. Вона впевнена: життя триває, і темрява не вічна, поки ми тримаємо цей світ на своїх плечах і продовжуємо творити красу.

Сумські