Зламані зуби об дріт: на Шосткинщині врятували лисицю та собак із пастки

22 травня 2026 р. 17:02

22 травня 2026 р. 17:02

Війна створює складні й часто невидимі виклики, які зачіпають не лише людей, а й дику природу та свійських тварин. Необхідні для захисту наших кордонів оборонні укріплення та інженерні сітки іноді стають випадковою, але небезпечною перешкодою для чотирилапих, які не здатні розпізнати загрозу. Днями в такій складній ситуації опинилися кілька тварин, чиї життя опинилися в небезпеці. Ця ситуація вирішилася завдяки втручанню шосткинської зооволонтерки Тетяни Піскурьової, яка взяла на себе звільнення та подальше лікування найбільш постраждалої дикої тварини.

Війна диктує свої суворі умови, і поява оборонних споруд — це необхідність для захисту наших міст та життів. Проте для лісових мешканців та домашніх тварин, які опинилися на самовигулі, ці зони стають невидимою загрозою.

Все почалося зі звичайного дзвінка від місцевих мешканців. Чоловік повідомив: у військових інженерних сітках, заплуталися дві собаки. Для Тетяни, на чиєму утриманні й без того перебуває понад сотня безпритульних котів та собак, вибір «їхати чи ні» навіть не стояв.

«Якщо ти волонтер — ти волонтер не „вибірково“. Не тільки для котиків чи собачок. Ти — для кожної живої істоти. Бо коли в тобі є це відчуття… тобі шкода всіх. Без винятку. І ти вже не можеш „не поїхати“, „не втрутитись“, „не допомогти“», — ділиться Тетяна.

Проте те, що волонтери побачили, прибувши на місце, змусило стиснутися все всередині. Картина була жахливою. У міцних сталевих тенетах оборонної сітки відчайдушно борсалися не дві собаки. Поруч із ними в залізних кайданах задихалася дика лисиця. А трохи далі лежав мертвий заєць.

Кожен рух тварин у спробах вирватися лише погіршував їхнє становище. Адже чим сильніше вони крутились, тим тугіше затягувались вузли.

Двох собак вдалося виплутати відносно швидко. Їхній стан був задовільний. А ось із лисицею виникли серйозні труднощі. Дикий звір перебував у стані глибокого шоку, паніки та виснаження. Вона сприймала людей як загрозу, гарчала і з кожним рухом ще дужче травмувалсь.

Щоб урятувати руду, довелося піти на крайній крок — зробити їй ін’єкцію легкого заспокійливого. Тільки коли лисичка заснула, волонтерка разом із помічниками змогли обережно, міліметр за міліметром, розплутати кожну лапку та звільнити її з пастки.

Тетяна зізнається, що цей вчинок викликав хвилю нерозуміння та засудження з боку оточуючих. Навіть найближча людина — мама — насварила: «Куди ти лізеш? Це ж дика тварина!» . Люди нагадували про смертельну небезпеку сказу.

Проте волонтерка залишається непохитною: «Я, як і всі нормальні люди, боюсь сказу. Це не жарти. Але давайте чесно: сказ можна підхопити і від кота, і від собаки. То що тепер? Закрити очі на всіх і обирати, кого рятувати, а кого оставить помирати? Що ви мені пропонуєте? Одних витягнути, а на лисицю махнути рукою — мовляв, „само якось“? Повірте, якби там був вовк — нічого б не змінилося. Я краще буду „тією, що лізе куди не треба“, ніж тією, що проходить повз».

Лисицю терміново доправили до ветеринарної клініки. Ветеринар Рустам Паш'ян оглянув дику пацієнтку, провів первинну хірургічну обробку ран, увів необхідні препарати, щоб стабілізувати її стан і полегшити страшний біль.

Огляд виявив дві новини: Лисичка виявилася годуючою матір'ю. Десь у норі на неї чекали лисенята. Скільки часу мати провела в пастці — невідомо. Тетяна лише сподівається, що малеча вже досить доросла, аби зуміти вижити самостійно. А ще травми рудої виявилися катастрофічними. Намагаючись перегризти сталеві дроти воєнних укріплень, лисиця просто вирвала собі зуби. Тепер з одного боку щелепи їх немає. Задні лапи також роздерті «до м'яса».

Спочатку Тетяна планувала підлікувати руду красуню і випустити її назад у дику природу. Але жорстока реальність вносить корективи. Без половини зубів хижачка не зможе полювати та захищати себе у лісі чи полі. Випустити її зараз — означає приректи на повільну смерть від голоду.

Наразі лисиця живе в окремому приміщенні під повною опікою Тетяни Піскурьової. Волонтерка щодня публікує звіти про стан своєї незвичної підопічної. Перші три дні були найважчими — страх панував у кімнаті, тварина забивалася в куток, а Тетяна боялася навіть зайти.

На четвертий день крига скресла: коли жінка прийшла поміняти миски з водою та їжею, лисичка тремтіла, специфічно «хрюкала», але не проявила агресії. Минуло вже два тижні. Нині руда красуня спокійно реагує на свою рятівницю, дозволяє прибирати у кімнаті та навіть поводиться миролюбно під час щоденного догляду. Для дикого звіра — це колосальний шлях довіри.

Сьогодні перед Тетяною Піскурьовою стоїть надскладне завдання. Лисицю не можна повертати в дику природу. Їй потрібен безпечний притулок до кінця життя — спеціалізований вольєр або реабілітаційний центр для диких тварин, де про неї зможуть дбати фахівці.

До того ж утримання такого специфічного гостя — це величезний фінансовий тягар. Лисиця — хижак, її раціон складається з м'яса, яке сьогодні коштує чимало. А на плечах волонтерки — ще понад сотня врятованих із вулиці хвостиків, які щодня хочуть їсти, потребують лікування, щеплень та догляду.

Зараз Тетяна активно шукає варіанти прилаштування для лисиці. Волонтерка буде надзвичайно вдячна за будь-які підказки, поради та контакти перевірених реабілітаційних центрів чи спеціалізованих притулків, які мають досвід роботи з дикими тваринами з особливими потребами й готові прийняти лисичку під опіку.

Якщо ви хочете підтримати Тетяну Піскурьову в її щоденній важкій праці, допомогти з лікуванням та закупівлею м'яса для лисиці, а також корму для іншої сотні підопічних тварин Шостки, зробити це можна за реквізитами нижче:

Картки для допомоги хвостикам: 4731 2196 4859 8849 або 4441111146275833

Сумські