Жити всупереч усьому: як у Шостці створили особливий простір душевного спокою

04 липня 2026 р. 14:42

04 липня 2026 р. 14:42

Шостка сьогодні — це північний форпост Сумщини. Життя тут підпорядковане реаліям близькості до кордону: сирени, тривоги, щоденне напруження. Здавалося б, у таких умовах усі думки мають бути лише про базове виживання. Проте місцеві підприємці доводять зворотне: вони не просто залишаються вдома, а створюють простори, які допомагають містянам перезавантажуватися й триматися.

Нещодавно у Шостці з’явилося саме таке особливе місце — затишна студія релаксу, де пропонують розслаблюючий масаж, аромасвічки, різноманітні чаї на карпатських травах, натуральне мило ручної роботи... Все — для відпочинку й відновлення сил. Заснувала цей простір місцева жителька Наталія Печко. Для неї рішення відкрити власну справу стало особистим способом протистояти темряві війни

«Було стійке відчуття, що війна не залишає нам жодних шансів жити життя, — ділиться Наталія. — Вона ніби закриває світло і не дає дихати. Але я знаю: на чому фокусуєш увагу, те й притягується ще більше. Тому, як тільки дізналася з соцмереж про державні гранти, довго не думала. Взагалі не зважала на ризики й близькість кордону. Для себе я вже давно вирішила, що залишаюся вдома. Я не біжу, я захищаю свій дім тут, на місці».

До цього проєкту Наталія не мала жодного досвіду в підприємництві — завжди обирала творчі професії, а останнім часом працювала в одній із шосткинських студій, допомагаючи створювати свята для дітей та дорослих. Проте настав момент, коли з’явилося чітке розуміння: хочеться допомагати людям у зовсім інший спосіб. Головним натхненником став чоловік Наталії, який служить сапером.

«Військові розуміють, наскільки ризикована саме ця спеціальність, — розповідає власниця студії. — Я знаю, що таке чекати з завдання, що таке зустріч і проводжання в невідомість біля дверей. Що таке безсонні ночі й тривога не за себе. Свій біль у такі моменти відкладаєш, єдина думка — щоб вижив. Я бачила його фізичну й душевну втому і розуміла, як важливо мати місце, де тебе чекають, де тобі раді й де є турбота. Дім, звісно, найкраще, але для багатьох зараз немає можливості туди дістатися, а хтось узагалі втратив його назавжди. Тому й народилася ідея створити такий куточок, де буде тепло й затишно кожному».

Реалізувати задумане допомогла державна програма «Власна справа». Наталії вдалося успішно захистити бізнес-план та отримати грант у розмірі 150 000 гривень . Підприємиця згадує, що жодних бюрократичних перепон на шляху не було — навпаки, звідусіль відчувала підтримку. Найважчим виявилося просто чекати на рішення, коли через брак досвіду часом накочували сумніви. За умовами програми, грантові кошти пішли на меблі та обладнання, а от ремонт простору, оренду та інші чималі витрати Наталія профінансувала з власних заощаджень.

Облаштовуючи студію, вона принципово відмовилася від імпорту: «Від самого початку знала, що буду намагатися працювати тільки з українським виробником. Тому писала тим майстрам і брендам, які під час війни продовжують працювати й тримають свій бізнес. Хотілося підтримати саме своїх».

Сьогодні в студії вдалося зібрати команду однодумців та кваліфікованих майстрів, для яких ця робота стала справжньою віддушиною. Наталія переконана, що коли йдеш своєю дорогою, потрібні люди знаходяться самі, відчуваючи світлу енергію. Головна вимога до колективу — чути потреби гостей і не скотитися в жорстку бізнесову модель, а натомість зберігати щиру емпатію.

Атмосферу безпеки та спокою тут створюють, задіюючи всі чуття. Щойно людина заходить із гамірного чи тривожного міста, вона потрапляє у простір зі стишеним світлом, де пахне аромаоліями, горять свічки й лунає тиха музика. Запити, з якими приходять містяни, дуже різні: хтось шукає порятунку від хронічного стресу й утоми, хтось хоче полегшити проблеми зі здоров'ям, а комусь просто не вистачає звичайного, теплого людського спілкування.

«До нас приходять абсолютно різні покоління, — посміхається Наталія Печко. — Найстаршій нашій гості — 89 років. Вона стала улюбленицею всіх дівчат, неймовірно цікава людина. Ми дуже любимо разом пити чай. Справжнім психологічним порятунком ми себе назвати ще не наважимося, але місцем, де людям щиро раді — так, безумовно. Про це свідчить безліч теплих відгуків, які нам залишають».

Сама Наталія відновлює власний ресурс у тиші й самотності — каже, що тільки так може акумулювати енергію, щоб потім знову ділитися нею з оточуючими. Головною своєю опорою називає родину, друзів та команду, а найбільше — чоловіка та його безмежну віру в її сили. Попри те, що донька Наталії живе в Польщі й була можливість виїхати, жінка твердо вирішила залишатися в Україні, поруч із чоловіком та мамою.

У майбутньому підприємця мріє масштабувати свій проєкт і побудувати цілу мережу подібних просторів по всій країні, адже прагне розвивати в Україні культуру правильного відпочинку й турботи про себе.

«Не треба боятися нічого, — радить Наталія усім, хто має ідеї, але вагається починати справу у ці часи. — Поки ми живі — треба жити. Це дар, який дає дозвіл на все. Пробуйте, радійте і успіхам, і невдачам — це і є щастя. Ми прийшли в цей світ для радості, іншого життя не буде. І я не здамся, як не здаються наші воїни. Я за життя, а війна має піти геть».

Сумські