“Наш досвід переважає їхній”: піхотинець 71 окремої бригади ДШВ про оборону Сумщини

05 липня 2026 р. 11:35

05 липня 2026 р. 11:35

Сум’янин на псевдо “Тамада” боронить Сумщину у складі 71-ї аеромобільної бригади ДШВ. Боєць був у СЗЧ близько пів року. Про подробиці оборони на Сумському напрямку та повернення до служби після самовільного залишення військової частини з бійцем спілкувалися кореспонденти Суспільного .

“Тамада” у 2022 році у ТЦК прийшов сам. Каже, на те були вагомі причини:

“У вересні по новинах передали таку інформацію, що “Вагнер”, атакуючи міста, ґвалтує та знущається з дітей. Новина чомусь мене дуже зачепила, що я задумався: потрібно йти. Але я не вмів тримати зброю, бо реально ніколи не служив, не воював. Хотів навчитися виживати, хотів зустріти ворога зі зброєю і якось скоріше все це завершити”.

Каже, був звільнений від служби за висновком ВЛК. Кілька місяців чоловік просився до війська. У грудні його запросили на оновлення даних.

“Прийшов. Вони мені дають папірець, кажуть: “Через два дні виїзд”.

Перед відправленням на фронт “Тамада” пройшов вишкіл в навчальному центрі.

“Нас відправили на розподілення. Мене прийняла 71 окрема штурмова єгерська бригада на той час. І там я зрозумів, що таке війна насправді. В мене за спиною три штурми. Звичайно, у когось там їх 23, у когось 103. Мені цих трьох вистачить на все життя і ще на одне. Там дуже важко. На кожному метрі бойового зіткнення з ворогом — пекло. Там просто пекло. У нас під Олександрополем “крила арта” 11 годин безперестанно. “Крила” так щільно і кулеметним вогнем і “артою”, що ми з хлопцями лягли втрьох в яму глибиною 40 см — накрилися плівкою і лежали. Руку підняти неможливо, бо я думав, що ми помремо просто від переохолодження. Це взимку було. Це був Авдіївський напрямок. Коли Авдіївку намагалися взяти в оточення”.

“Тамада” ділиться, що боїться смерть — “понад все в житті”. Але, каже, не треба її сприймати як ворога.

“Страх стимулює виконувати ті речі, на які не спроможен жоден з тих хлопців, який йде на нас зі зброєю. Він стимулює тебе робити щось для побратимів, робити щось для себе, для всіх щось робити”.

З 2022 року служба, як і сама війна дуже змінилася, відзначає боєць.

“Ми зараз працюємо дуже ефективно. Я зараз захоплююсь тим, як ми працюємо — на випередження. Розвідка стала кращою — ми знаємо, де ворог, коли і що буде робити. На останньому виході я був прямо вже біля ворога. Тобто, нам навіть в найскрутніший час, коли у нас один день немає води, нам спокійно могли дві-три штуки закинути з дронів в нірку. Дрон чогось вартує, але солдату вода потрібна. І вони не жалкують їх. Тоді жалкували всього: машин, дронів, все. Чого не маємо? Людей, які хочуть щось робити”.

Для того, щоб вижити на лінії бойового зіткнення, у піхотинця є один рецепт — копти, каже боєць.

“А як копати? Вигадуєш там якісь хитрощі, куди всю цю землю діти. Я вам кажу, це так здається, що два мішки землі винести — це не проблема загалом. А там ти про це міркуєш цілий день, куди її викинути. Копати доводиться дуже глибоко. І ті хлопці, які лінуються це робити, жалкують”.

“Тамада”, піхотинець 71 окремої бригади ДШВ. Суспільне Суми

“Тамада” говорить, що був у його військовій кар’єрі один момент, коли оформили самовільне залишення частини. Але, додає, радий, що все вирішилося.

“Я вже відслужився, побув на штурмах, на евакуації, в забезпеченні й потрапив нарешті в штаб на кухню працювати. Приїхав якось, вивантажуюся і ламаю ногу. Везуть мене на операцію в Івано-Франківськ. Пластини вставили, важка операція. І я потрапляю на лікування додому на п’ять місяців.

“У мене є документи, що я списаний. Він каже: “Та я все одно перевірю, давай”. “Ну давай перевіряємо”. “Та ти ж чинний військовий”. Я кажу: “Якщо вже на те пішло, так я говорю, СЗЧешник”. Потім приїжджають два наші представники. Хотіли дізнатися, чому ж я в СЗЧ, якщо був при штабі. Це дуже дивно. Я їм все розповів, вони скажуть: “Хлопче, а ти маєш базовий військовий вишкіл?” Я говорю: “Звісно, маю, я вже маю не тільки базовий військовий вишкіл, а й трошечки більше”.

Після цієї розмови, говорить “Тамада” він пройшов ще один вишкіл, і потрапив на Сумський напрямок, про свою службу на малій батьківщині каже: все під контролем:

“Де працює конкретно наша бригада, у ворога немає шансів. Просто впевнений в цьому на 100%. Наша місія — не дати ворогу тихо пройти. Тому що є такі речі, як там “пончо”, “кікімори”, ворог може в них “вбити” теплак. Може вночі зайти в туман, тож ми мусимо саме цей фактор виключити взагалі. Тобто, хоч весь останній час нас прикривають дрони, далі працюємо ми. Тобто, як тільки вечір — ми спостерігаємо, щоб не дати ворогу змогу дійти далі хоч на метр. Якщо він пройде хоч на метр, він відріже одну позицію, і це буде проривом. Бо далі йде підтримка, забезпечення. Тобто свої ланцюги. Якщо втратити одну позицію — це все”.

Як піхотинець “Тамада” каже, що дуже вдячний бригадним дроноводам. Без них, додає, було б значно важче:

“Сиджу, виходжу на рацію до командування, кажу: “Товариш командир, а ви можете мені в наступну посилку з продуктами, покласти якусь книжку почитати”. Не люблю читати, прочитав за все життя одну книжку Гаррі Поттера. “Яку тобі скинути?”. А я йому кажу: “Скиньте мені устав”. День народження також відзначав там на позиціях. Мені, до речі, побратим подарував одну цукерку. У нас мало солодощів було. Я вперше так довго був на бойовому виході — 98 днів. Ти там взагалі багато чого переосмислюєш”.

Боєць говорить, що ворога не слід недооцінювати, і додає, що шансів у російських солдатів немає:

“Сидячи на позиції, я розумію, що ворогу вже потрібно закінчувати війну. Він чи сам не розуміє. Він відправляє й відправляє кожну штурмову групу, й кожна стовідсотково 200. Куди там дивиться командування, я не розумію. Але я їм вдячний. Чим більше ми їх утилізуємо, тим мені буде простіше завтра спати. Скільки він може ще там у себе цього м’яса нам кинути? Я в посадці в себе сидів — тхнуло так, адже вони там всюди. Наших втрат мало. Я знайшов тільки двох наших хлопців, так з 20–25 — російські солдати”.

Нині “Тамаді” 34 роки. Вдома бійця чекають батьки та десятилітня донька. Каже, воює в першу чергу за її майбутнє.

“Якось знайшов телефон росіянина, і в нього в телефоні є інструкція з навчання дронщика БпЛА. Там є така вставка, перекладена з української мови, тому що у нас більше досвіду. Там таке написано, що наш досвід переважає їхній. Я такий думаю: “І що ви хочете нам після цього довести тепер?” Ми ж-то кращі, так? Вони вчаться тепер у нас, але в них немає шансів”.

suspilne.media

Сумські