«SOS! Максимальний репост!»: коли збір просить поспіху, а факти — перевірки

15 липня 2026 р. 18:40

15 липня 2026 р. 18:40

*Деякі імена та прізвища, зазначені у матеріалі, змінено. Будь-який збіг особистих даних із реальними людьми випадковий.

«SOS.SOS.SOS. Максимальний репост! Просимо усіх не байдужих українців допомоги, так як це касається не лише нас а і Усієї держави, не дай Бог окупанти прорвуться буде страждати мирне населення» - СМС такого змісту якось по обіді надійшло на мій номер, прив’язаний до нашого робочого ТГ-каналу. На додачу до нього – звернення начебто від військового ЗСУ під ніком «Сергей» опублікувати збір коштів на суму 29 тисяч грн на зарядну станцію EcoFlow…

Варто сказати, що з подібними проханнями до нас звертаються не вперше: допомогти щось дізнатись про людину, з якою втрачено зв’язок у Білопіллі, допомогти з пошуком квартири «новоприбулим», опублікувати збір на потреби захисникам. І якщо у перших двох випадках допомога не вимагає від нас якихось особливих зусиль – потрібну інформацію дізнаємось через знайомих земляків, міську раду та місцеві Інтернет-джерела, то в останньому зазвичай намагаємось бути дуже обережними, адже є велика імовірність потрапити на гачок до нечистих на руку аферистів.

Перевіряти на чесність кожного невідомого нам волонтера чи військового, хто просить про допомогу, не маємо ані часу, ані можливості, тож, здебільшого публікуємо збори або від місцевих захисників, яких знаємо особисто, або ж шукаємо знайомих людей, дотичних до того чи іншого підрозділу, котрі можуть підтвердити, що допомога справді потрібна і це не чергове шахрайство. Дописи про збори від незнайомців часто відхиляємо – нічого особистого.

Цього разу знайомих, котрі були б пов’язані із зазначеним в СМС підрозділом, не знайшли… Залишалося лише припустити, що вказані «5та-Окрема…Зенітно ракетний девізіон» – то 5 окрема штурмова Київська бригада. Але чи справді її підрозділи стоять на Сумському напрямку? (Як ми дізналися згодом – ні. Жоден підрозділ зазначеної бригади на Сумщині не перебуває).

І таких «але» було чимало, починаючи від клікбейтного (маніпулятивного) заголовка «SOS.SOS.SOS. Максимальний репост!», емоційного залякування про імовірний прорив окупантів і страждання мирного населення, купи помилок у тексті на зразок «дЕвізіону», «ПВО», «касається», «будь-ласка», до надмірної нетерплячості відправника, який вперто наполягав на терміновості збору й час від часу, не отримавши від мене відповіді тут і зараз, надсилав «???»

Вкотре відкривши чергове СМС від адресанта, виявила, що він якось раптово змінив свій нік і з «Сергея» перетворився на таємничого «С»… Чому – було незрозуміло і знову насторожило.

Порадившись із колегами та вже відсотків на 80 будучи впевненою у неправдивості збору, вирішила дізнатися думку з цього приводу у місцевих волонтерів і запитати, чи реально перевірити той збір на справжність.

«Як на мене – тут одразу «мінус». Я б не радив цього публікувати. Ми викладали багато зборів і дуже часто стикалися з шахраями, тому просто повір, це якісь аферисти…» - перечитавши повідомлення про збір, відповів волонтер-білопілець Роман Синько та «приперчив» своє голосове гострими коментарями на адресу псевдоволонтерів і шахраїв, котрі у важкі для країни часи наживаються на війні за рахунок ЗСУ.

Я цілком із ним погоджувалась, але дуже вже кортіло докопатися до суті. Тож вступила у шахрайську «гру». Продовжуючи діалог із невідомим С, попросила надіслати документи для перевірки. Далі в додатку Приват24 натисла «Переказати» і ввела номер карти, зазначений у зборі. Отримувач – Максименко О.О.* «Чому О.О., якщо в ТГ він підписаний як Сергей (а зараз і взагалі С)? Хоча, можна припустити, що збір відкритий на іншого бійця…» - намагалась знайти хоч якесь логічне пояснення тому, що відбувається і водночас упіймати ймовірного шахрая на черговому «проколі».

Через пів години адресант надіслав фото документів (паспорт, військовий квиток, службове посвідчення і два свідоцтва про підготовку) з припискою, що публікувати їх категорично забороняється. Так у цій історії з’явилась іще одна «дійова особа» - Олег Олегович Євчук*, який був… прикордонником.

«Це Ваші документи?» , - підігруючи відправнику, спитала я.

«Командира трошки пізніше надішлю свої особисті,бо наразі не біля мене» - відповів С. І знову наш діалог перейшов у режим очікування…

«Яким чином прикордонник може бути пов’язаний із 5 ОШБр?» - це питання я озвучила телефоном уже представниці прикордонної служби, з якою періодично співпрацюємо в інформаційному плані.

Спілкувалися довго. Разом звернули увагу на деталі, зазначені в документах: згідно з ними, чоловік був родом із Закарпатської області і служив в одному з прикордонних загонів Луганщини. Швидко перевірити особу військовослужбовця з іншого підрозділу не було можливості через обмежений доступ до інформації, а офіційний запит від прикордонників з іншого загону спричинив би тривалу бюрократичну тяганину і купу додаткових питань. Ще більше нас заплутав вік Олега*, якому, за паспортом був 61 рік.

«У нас із цим строго. Щойно виповнюється 60, одразу – дембель!» - пояснила моя співрозмовниця. І ми знову почали висловлювати припущення, як прикордонник міг опинитися в штурмовиках. Можливо, з прикордонників пішов у СЗЧ, а вже звідти – в ОШБр… Можливо, він справжній патріот країни і перевівся, щоб продовжувати захищати країну. А можливо, все набагато простіше – його документи якимось чином опинилися в руках шахраїв, котрі використовують чесне ім’я прикордонника у своїх брудних оборудках. Від усвідомлення останнього варіанту і від розуміння, що впіймати аферистів на гарячому часто дуже складно, злість всередині просто закипала.

«Жоден командир ніколи не дозволить надсилати свої документи та розголошувати особисту інформацію. Тож облиш це і заблокуй! Не псуй собі нерви. Таких як вони зараз дуже багато. Притягнути їх до відповідальності нереально…» - вкотре телефоном пояснював Роман, якого я паралельно тримала в курсі справи.

Такий же коментар почула і від знайомого поліцейського, якому зателефонувала і розповіла про те, що відбувається: «У більшості випадків це особи, які пишуть із непідкотрольної Україні території. Розводять людей на гроші. Вивести їх на чисту воду дуже складно».

Трохи більше ніж за дві години від С. надійшли «особисті документи» на ім’я уродженця Хмельниччини Максименка О.О.* За даними паспорта, ПІБ особи збігалися з власником банківської карти, зазначеної у зборі. Але ж, нік «Сергей» (який пізніше став С.) все таки наводив на думку, що це шахрайська оборудка.

З цікавості відкрила сайт Судової влади України та перевірила прізвища з надісланих документів. І якщо «командир» Євчук*, починаючи з 2011 по 2023 рік фігурував там лише у цивільних та адміністративних справах, то Максименко* 10 років тому притягався до відповідальності за кримінальне правопорушення. Звісно, це не підтверджувало його причетності до шахрайства зі збором, та все ж знову насторожило.

Крапку в цій історії поставили представники ТЦК. Після перевірки документів, котрі я надіслала знайомому з Центру комплектування, з’ясувалося, що прикордонник Олег Євчук*, якого відправник видавав за свого командира, був призваний на службу у 2023 році, але виключений з обліку як померлий. Олексій Максименко* теж значився у списку мобілізованих, але, з огляду на всі викладені факти і таємничість С., була велика імовірність, що шахраї якимось чином отримали доступ до його документів і використовують його ім’я у своїх схемах.

Шахраї не лише видурюють кошти, а й підривають авторитет волонтерів і ЗСУ

На жаль, подібні випадки сьогодні непоодинокі. Війна створила сприятливий ґрунт не лише для справжнього волонтерського руху, а й для тих, хто намагається нажитися на людській довірі, співчутті та бажанні допомогти українським захисникам. Шахраї використовують емоційні заклики, поспіх, чужі документи та фотографії, вигадані історії й неперевірені реквізити, щоб отримати гроші.

Шахраї не лише виманюють у людей кошти. Не менш небезпечно те, що своїми діями вони підривають довіру до українських волонтерів і Збройних сил України. І цілком можливо, що частина таких схем є складовою ворожих інформаційних операцій, спрямованих на те, щоб дискредитувати українську армію та волонтерський рух. Адже саме вони сьогодні залишаються однією з головних опор українського суспільства та держави.

Саме тому варто пам'ятати просте правило: будь-яку інформацію, особливо ту, що стосується збору коштів, необхідно перевіряти. Не поспішайте робити переказ чи поширювати допис лише тому, що він викликає сильні емоції або містить заклики до негайних дій. Якщо є можливість, переконайтеся, що збір справді проводить військовий підрозділ, відомий волонтер або люди, яких можуть підтвердити ті, кому ви довіряєте.

У час війни відповідальність за інформацію лежить на кожному з нас. Критичне мислення, уважність до деталей і перевірка фактів допомагають не лише захистити власні кошти, а й не дати шахраям можливості заробляти на чужому горі та підтримати тих, хто справді цього потребує.

Сумські