У Шостці поховали уродженця Середина-Буди Олександра Жидкова, який рік вважався безвісти зниклим

27 серпня 2026 р. 14:06

27 серпня 2026 р. 14:06

Сьогодні у Шостці в останню путь провели Олександра Жидкова. Чоловік був водієм 32-ї окремої механізованої бригади «Сталева» Збройних Сил України. Він загинув у серпні минулого року. Тривалий час вважався безвісти зниклим. Олександру назавжди 31 рік.

Про це повідомляє міський голова Шостки Микола Нога.

Олександр Володимирович народився 24 грудня 1993 року в місті Середина-Буда у багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. Олександр був старшим сином, турботливим братом і опорою для своєї родини.

Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі № 2, де здобув неповну середню освіту. Після закінчення 9 класу вступив до Сумського національного аграрного університету, де навчався за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» та здобув кваліфікацію техніка-механіка сільськогосподарського виробництва.

Ще зі шкільних років Олександр захоплювався футболом. У дорослому житті любив активний відпочинок, цінував спілкування з друзями та рідними, завжди залишався відкритою і щирою людиною.

Після завершення навчання працював механіком в агрофірмі. Згодом переїхав до Києва, де працював інструктором з водіння в автошколі. Олександр був не лише хорошим фахівцем, а й людиною, якій довіряли та на яку могли покластися.

Найбільшим щастям у його житті була донечка, якій було шість років. Він дуже любив свою дитину, пишався нею, турбувався про неї та мріяв бачити, як вона росте, дорослішає і здійснює свої мрії.

Олександра згадують як працьовитого, товариського, доброго, цілеспрямованого, мужнього, справедливого та відповідального чоловіка. Він був відвертим і водночас стриманим, чуйним, щирим і наполегливим. Завжди був готовий першим прийти на допомогу, не залишав близьких та друзів у біді.

Олександр мав багато друзів, умів підтримати, розрадити та створити навколо себе теплу атмосферу. Був душею компанії – завжди усміхнений, доброзичливий і щирий. За ці якості його любили та поважали рідні, друзі, колеги й усі, хто особисто його знав.

29 травня 2025 року Олександр був призваний на військову службу. Мав військове звання солдата та обіймав посаду старшого водія у складі 32-ї окремої механізованої бригади «Сталева» Збройних Сил України.

Він свідомо став на захист України, розуміючи відповідальність перед своєю родиною, побратимами та Батьківщиною. Його слова: «Якщо я не піду, другий, третій не піде… Нікому буде воювати та захищати Батьківщину» — стали свідченням його громадянської позиції та готовності виконати свій обов’язок. Воював на Донецькому напрямку, мужньо виконуючи бойові завдання та захищаючи Україну.

З 22 серпня 2025 року Олександр вважався безвісти зниклим. Увесь цей час родина жила надією, чекала на звістку, вірила, що він повернеться додому — до батьків, братів і сестри, до своєї маленької донечки.

Але страшна звістка назавжди змінила життя його близьких. Олександр загинув 22 серпня 2025 року в районі населеного пункту Леонтовичі Донецької області, захищаючи Україну.

Він повертається додому на щиті — назавжди Героєм.

Сумські