«Мріяв повести донечку до першого класу»: Вороніж попрощався із загиблим прикордонником

30 серпня 2026 р. 15:02

30 серпня 2026 р. 15:02

• Малий
• Середній
• Великий

30 серпня Вороніж знову в скорботі — селище проводжає в останню путь земляка, Захисника України Миколу Миколайовича Плиса. Кожна така втрата відгукується болем у серці цілої громади, бо за кожним іменем — обірване життя, родинне щастя та нездійснені мрії.

Воїн народився 1 вересня 1974 року у селищі Вороніж Сумської області. Зростав у багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. З дитинства був добрим і турботливим братом, а коли подорослішав — став людиною, на яку завжди можна було покластися.

Навчався у Воронізькій загальноосвітній школі № 1. Після закінчення дев’яти класів вступив до Воронізького ПТУ № 42, де здобув професії тракториста-машиніста, слюсаря-ремонтника та водія.

З юних років Микола любив працювати, любив свою землю і прості радощі життя. Особливе місце серед його захоплень займала риболовля. Вона була його відпочинком, можливістю побути наодинці з природою, відчути тишу й спокій. Цю любов він проніс через усе своє життя.

Після строкової військової служби в Автономній Республіці Крим повернувся до мирного життя. Працював на цукровому заводі, у ТОВ «Алтіс-Спецбуд». Був працьовитим, відповідальним, майстровитим чоловіком. Про таких людей кажуть «має золоті руки». Він умів зробити багато власноруч і ніколи не боявся важкої роботи.

Та найбільше своє щастя Микола знайшов у родині. Поруч із ним була кохана жінка Наталія. А у 2020 році, коли Миколі було 46 років, у їхньому житті сталося справжнє диво — народилася довгоочікувана донечка Анастасія. Вона стала для батька маленьким всесвітом, його радістю та сенсом життя.

Саме Микола обрав для донечки її ім’я. Він хотів подарувати їй щасливе дитинство, тому власноруч збудував для неї дитячий майданчик у дворі. Гойдалки, сміх дитини, спільні прогулянки, звичайні сімейні вечори — усе це було для нього найдорожчим.

Він мріяв бачити, як донечка росте, як робить свої перші кроки, як уперше бере до рук шкільний портфель. Найзаповітнішою його мрією було відвести Анастасію за руку на її «перший дзвоник». Але доля розпорядилася інакше…

У вересні 2025 року Микола добровільно став на захист України. Він не шукав легкого шляху. Знав, що війна — це небезпека, але знав і те, що хтось має захищати рідну землю, своїх близьких та майбутнє дітей.

Мав військове звання солдата, проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби комендатури швидкого реагування. Воював на Донецькому напрямку. Серед побратимів мав позивний «Сєдой». «Перемога буде за нами. Пробачимо окупантів лише тоді, якщо діти, які загинули, будуть живі…» . У цих словах — його біль, його віра та його розуміння того, заради чого він воював.

17 серпня 2026 року життя Миколи Плиса обірвалося у районі населеного пункту Нове Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми…

Микола повертається додому на щиті. Він віддав своє життя за Україну, за рідну землю, за свою родину, за маленьку донечку, якій так хотів подарувати мирне майбутнє.

Вічна шана Герою та Захиснику України…

Сумські