«Іноді одна хвилина може врятувати життя». Як працюють білопільські рятувальники під час війни

17 вересня 2026 р. 09:41

17 вересня 2026 р. 09:41

Білопільська громада перебуває під російськими обстрілами фактично від початку повномасштабної війни. За цей час робота місцевих рятувальників змінилася разом із характером війни: до пожеж і ліквідації руйнувань додалися пошук людей під завалами, допомога пораненим, робота в умовах постійної загрози FPV-дронів та повторних ударів. Виїжджаючи після чергової атаки, рятувальники знають: ворог може знову вдарити по тому самому місцю, коли там уже працюють екстрені служби. Тому кожен такий виїзд на прикордонні — це не лише боротьба за життя людей, які потребують допомоги, а й рішення, які доводиться приймати за лічені хвилини, зважаючи на небезпеку для самого рятувального розрахунку.

Напередодні професійного свята – Дня рятівника – ми поговорили з начальником 7-ї державної пожежно-рятувальної частини 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Сумській області Ярославом Мартиненком — про роботу, в якій за роки великої війни змінилися техніка, правила безпеки й алгоритми дій, але незмінним залишилося головне: коли людина потрапила в біду, до неї треба встигнути.

Ярослав Мартиненко: в ДСНС працює з 2017 року. З 2021 по 2025 рік працював на посаді начальника 30 ДПРП м.Ворожба. З 2026 року призначений керівником 7 ДПРЧ (м.Білопілля), очоливши колектив із 30 рятувальників.

Війна змінила правила роботи

— Ярославе, як війна переписала правила роботи вашої частини? Що змінилося?

— Війна фактично змінила сам підхід до роботи рятувальника. Раніше основними викликами були пожежі, ДТП, побутові надзвичайні ситуації. Тепер до цього додалася постійна загроза обстрілів, повторних прильотів, замінованих територій, необхідність працювати в умовах активних бойових дій.

Перед кожним виїздом ми повинні враховувати не лише характер надзвичайної ситуації, а й безпекову обстановку. Рятувальник має бути готовим до того, що під час виконання, здавалося б, звичайного завдання все може змінитися за лічені секунди.

Змінилася не лише тактика роботи. Війна змусила перебудувати сам побут пожежно-рятувальної частини та значно серйозніше поставитися до захисту людей і техніки.

— З приходом війни змінилося все — від облаштування антидронового захисту пожежних автомобілів до постійного вдосконалення нашого укриття, де рятувальники перебувають під час ворожих обстрілів. Значно більше уваги приділяємо засобам індивідуального захисту. Маємо тактичні аптечки, бронежилети, шоломи.

Постійно вдосконалюємо й навички з тактичної медицини. Це надзвичайно важливо, коли тобі доводиться надавати допомогу пораненим цивільним людям чи своїм колегам.

Одна хвилина вирішує все

— Що для рятувальників прикордоння сьогодні означає «встигнути»?

У мирному житті швидкість роботи екстрених служб часто вимірюють нормативами — скільки хвилин знадобилося, щоб прибути на виклик. У Білопіллі ця арифметика інша. Тут хвилина може означати час до наступного удару.

— Сьогодні «встигнути» — це не просто приїхати на місце за нормативний час. Це означає встигнути врятувати людину до того, як вогонь, руйнування чи повторний обстріл заберуть у неї цей шанс.

Коли ми виїжджаємо ліквідовувати наслідки російських атак чи гасити пожежу, намагаємося максимально швидко й ефективно допомогти людям, загасити вогонь — і встигнути повернутися до підрозділу живими та неушкодженими.

Бо всі розуміємо: ворог застосовує тактику повторних обстрілів саме тоді, коли на місце вже прибули служби, які допомагають людям. FPV-дрон за одну хвилину може пролетіти три кілометри. Іноді саме ця хвилина вирішує дуже багато. Навіть рятує життя.

Рятувальники теж стають мішенню

— Саме повторні удари сьогодні найбільше ускладнюють вашу роботу після прильотів?

— Так. Після першої хвилі влучань росіяни можуть певний час вичікувати, а потім знову бити по тому самому місцю — саме тоді, коли туди вже приїхали відповідні служби, щоб надати першу медичну допомогу, евакуювати постраждалих, загасити пожежу.

І це дуже ускладнює порятунок людей. Ти розумієш, що твоє завдання — врятувати цивільних, але водночас можеш втратити свій особовий склад. Рятувальники теж стають мішенню і можуть бути поранені чи загинути внаслідок повторного удару.

Для білопільських надзвичайників ця небезпека — не теоретична. У підрозділі є дата, про яку тут говорять із особливим болем.

Дата, яку згадують із болем

— Чи були серед Ваших колег випадки, коли під час роботи їхнє життя опинялося на межі?

— Насправді кожен виїзд несе небезпеку для особового складу. Він може виявитися непередбачуваним, адже, як я вже зазначав, ворог атакує і пожежних-рятувальників, і бригади екстреної медичної допомоги, й інші служби, які приїжджають допомагати цивільним. Тому кожен виїзд — це ризик.

На жаль, через ворожі атаки маємо втрату і в нашому колективі. Усі ми з болем згадуємо 17 липня 2023 року. Тоді під час російського артилерійського обстрілу Білопілля один зі снарядів влучив в укриття нашої частини. Шестеро рятувальників були поранені.

За кілька днів у лікарні, після надважкої боротьби за життя, помер наш колега — 22-річний Сергій Антоненко. Він був наймолодшим у нашому підрозділі…

Після такого слово «ризик» уже не потребує пояснень. І бронежилет, укриття чи антидроновий захист тут не формальність, а те, від чого безпосередньо залежить, чи повернуться люди з чергування додому.

Техніка, оснащення та захист

— Чи вистачає сьогодні вашій частині людей, техніки та спеціального оснащення? Чого найбільше потребують рятувальники Білопільщини?

— На сьогодні пожежно-технічного оснащення нам вистачає. Ми отримали багато гуманітарної техніки, яка замінила старенькі ЗІЛи-131. Нова техніка сучасніша, ефективніша в роботі, що особливо важливо в умовах війни.

Наше керівництво докладає максимум зусиль, щоб закривати потреби частини і щоб ми мали все необхідне для повноцінної роботи. Тож зараз забезпечені тим, що потрібно для виконання завдань за призначенням.

Техніку можна замінити. Укриття — зміцнити. Навички — відпрацювати до автоматизму. Але є те, для чого у професії рятувальника не існує ані достатньо міцного бронежилета, ані універсальної інструкції.

До людської трагедії неможливо звикнути

— До чого неможливо підготувати пожежно-рятувальну частину навіть за роки війни?

— До моментів, коли приїжджаєш на місце, бачиш зруйнований будинок і розумієш, що всередині можуть бути люди. До ситуацій, коли серед постраждалих — діти. До усвідомлення, що ще хвилину тому тут було чиєсь звичайне життя.

До небезпеки можна підготуватися фізично, технічно, тактично. Можна відпрацювати десятки різних сценаріїв. Але повністю звикнути до людської трагедії неможливо. І, мабуть, не потрібно до неї звикати…

Інструкції, досвід та інтуїція

— Чи часто бувають ситуації, коли доводиться діяти інтуїтивно, а не за чіткою інструкцією?

— Кожен наш виїзд індивідуальний. Передбачити все досить складно, бо ми не знаємо, що чекатиме на місці й як доведеться діяти залежно від безпекової ситуації.

Іноді здається, що виїжджаємо на звичайну пожежу, яка виникла внаслідок російського обстрілу. А вже на місці розуміємо: потрібно рятувати людей, діставати їх із-під завалів, накладати турнікети.

Інструкції та протоколи залишаються основою нашої роботи. Але реальна надзвичайна ситуація майже ніколи не відбувається точно за прописаним сценарієм. Особливо під час війни.

За хвилину може змінитися безпекова обстановка, виникнути нова загроза, обвалитися конструкція, початися повторний обстріл. Тому рятувальник повинен не лише добре знати інструкції, а й уміти миттєво оцінити ситуацію та прийняти рішення.

— Ворог постійно змінює тактику, вигадує нові способи атакувати й завдавати шкоди цивільним людям. Тому сказати, що кожен виїзд проходить чітко за інструкцією, не можу. Іноді доводиться покладатися суто на інтуїцію та досвід, який ми отримали за ці роки війни. Але пріоритет незмінний: безпека цивільних, порятунок людей і безпека особового складу, який приїхав ліквідовувати наслідки удару.

Головне — повернути весь розрахунок додому

У мирний час професійне свято рятувальника можна було вимірювати кількістю ліквідованих пожеж, урятованих людей, складних виїздів. На Білопільщині сьогодні є ще один, не записаний у жодному звіті показник: після кожного виклику повернути весь розрахунок назад. Бо тут рятувальник їде туди, де вже сталося лихо, знаючи, що ворог може вдарити туди вдруге. І попри це пожежна машина знову виїжджає з воріт частини, тому що десь у цей момент хтось чекає на допомогу…

— Я щиро вдячний своїм хлопцям за роботу і за те, що в цих непростих умовах кожен залишається на своєму місці й виконує свої обов’язки. Ми добре знаємо одне одного і знаємо, що під час виїзду можемо покластися один на одного. А це в нашій роботі дуже важливо.

Окремі слова подяки – моєму керівництву, яке довірило мені очолити підрозділ у прикордонній
громаді в такий нелегкий і відповідальний час.

Хочу побажати колегам здоров’я, витримки і поменше небезпечних виїздів. Щоб після кожного чергування всі поверталися додому до своїх рідних. Щоб техніка не підводила, а поруч завжди були люди, яким довіряєш. І, звичайно, хочеться, щоб настав час, коли наша робота знову буде звичайною роботою рятувальників — без обстрілів, дронів і постійного очікування повторного удару.

Дякую всьому нашому колективу за роботу. Бережіть себе і один одного.

Сумські