«Сухих рукавів — завжди і скрізь»: Костянтин Дудкін – про будні рятувальників Миколаївської громади

17 вересня 2026 р. 10:11

17 вересня 2026 р. 10:11

17 вересня в Україні відзначають День рятівника. До війни роботу пожежної охорони найчастіше помічали тоді, коли десь спалахувала пожежа. Сьогодні в прифронтових громадах поняття «рятувати» стало значно ширшим. Після ворожих ударів ці люди гасять понівечені будинки, шукають воду, коли одночасно працюють кілька пожежних машин, а потім залишаються поруч із господарями: закривають вибиті вікна, ремонтують двері й дахи. Бо після прильоту мало загасити вогонь — треба ще допомогти людям повернути у зруйнований дім хоча б мінімальне відчуття захищеності.

Про те, як війна змінила роботу місцевої пожежної охорони Миколаївської громади, чого навчили останні роки та що допомагає самим рятувальникам витримувати навантаження, говоримо з її начальником Костянтином Дудкіним. Пожежно-рятувальну частину в Миколаївці він очолює вже понад 17 років — із січня 2009.

Місцева пожежна охорона була створена у грудні 2007 року. Сьогодні її зона відповідальності — близько 500 квадратних кілометрів. Це селище Миколаївка та вісім старостатів: Улянівський, Марківський, Супрунівський, Товстянський, Луциківський, Верхосульський, Тучненський та Бобрицький. За довоєнними даними, на цій території проживало близько 11 тисяч людей.

— Костянтине, чи має сьогодні ваша частина все необхідне для роботи? Чи чогось усе-таки бракує?

— Потреба є завжди. Пожежні рукави, спеціальний одяг та інше спорядження зношуються і потребують періодичного оновлення. Але завдяки нашому селищному голові Сергію Паську такі питання вирішуються швидко. Оновлюється автомобільний парк, маємо необхідне забезпечення. Тому зараз у нас є все, щоб пожежно-рятувальні бригади могли повноцінно працювати.

За роки повномасштабної війни до забезпечення місцевих рятувальників долучилися благодійники та міжнародні партнери. І йдеться не просто про поповнення матеріальної бази. Частина отриманої техніки вже встигла пройти перевірку в умовах реальних ворожих атак.

— Яку допомогу отримала пожежна охорона від благодійників?

— Нас справді дуже підтримують благодійні організації та міжнародні фонди. Однією з перших допомог уже під час повномасштабної війни став невеликий автомобіль Volkswagen LT 35 із мотопомпою, який передали австрійські благодійники.

Для рятувальників Сумщини таке авто — справжня знахідка. Хто розуміється на цій техніці, той знає, наскільки ефективною є така мотопомпа. Нею можна користуватися будь-якої пори року, забирати воду безпосередньо з водойми й швидко наповнювати автоцистерни.

Наскільки важливим може бути, на перший погляд, звичайне питання доступу до води, рятувальники вкотре переконалися після нещодавньої масованої ворожої атаки на Миколаївку.

— Тоді на ліквідації пожеж працювали вісім пожежних автомобілів. Були задіяні і наша місцева пожежна охорона, і рятувальники із Сум, Улянівки та Ворожби. А де швидко взяти таку кількість води? Саме тоді ця мотопомпа нас дуже виручила. Завдяки їй набирали воду з місцевих водойм і заправляли пожежні машини.

У резерві місцевої пожежної охорони є ще два автомобілі Toyota з мотопомпами, отримані від японських благодійників. Ще одним серйозним поповненням став пожежний автомобіль Steyr на базі MAN.

— Це чудова машина, укомплектована сучасним обладнанням для пожежно-рятувальних робіт. Там є мотопомпа, генератор, рятувальні інструменти, потужні пожежні драбини. Ми дуже задоволені, що тепер це авто працюватиме для нашої громади.

Допомога надходила не лише технікою. Селищний голова Сергій Пасько передавав рятувальникам отримані від благодійників спецодяг, вогнегасники, каски, чоботи, краги та поясні ремені. Голова Сумської районної державної адміністрації Руслан Сіренко передав пожежні каски та спеціальний одяг із Нідерландів.

— Тому на сьогодні можемо сказати, що забезпечені повністю, — підсумовує Костянтин Дудкін.

Війна додала роботи, якої не було в посадових інструкціях

За час повномасштабного вторгнення змінилася не тільки кількість і характер викликів. Після російських ударів рятувальники нерідко продовжують працювати вже тоді, коли пожежу ліквідовано. Допомагають людям закрити пошкоджене житло від дощу та вітру, ремонтують те, що можна відновити власними силами.

— Як війна змінила вашу роботу і сам колектив?

— Звичайно, змінила. Психологічно стало значно важче. Водночас колектив дуже згуртувався, став ще дружнішим. У нас справді чудова команда — 22 рятувальники. Гарні, дружні хлопці, на яких можна покластися в будь-який час. Якщо потрібна допомога — вони будуть поруч.

Це «бути поруч» у колективі стосується не лише служби. Коли внаслідок ворожої атаки постраждало домогосподарство одного з працівників пожежної охорони, колеги разом ліквідовували наслідки удару, підтримували товариша не лише фізично, а й психологічно та фінансово.

Так само допомагають і жителям громади.

— Після ворожих атак їдемо допомагати нашим землякам. Закриваємо вибиті вікна плівкою та OSB-плитами, ремонтуємо вікна, двері, дахи. Робимо те, що в наших силах, щоб люди не залишалися самі зі своєю бідою.

«Житло — це не просто стіни і дах»

У професії рятувальника завжди було багато важкого — вогонь, небезпека, людські травми і втрати. Війна додала до цього наслідки навмисного руйнування мирних населених пунктів. І саме до цього, говорить Костянтин Дудкін, звикнути найважче.

— Що сьогодні для вас найскладніше у роботі?

— Найстрашніше — коли ворог б’є по мирному населенню, по людських оселях. Дуже важко психологічно бачити людське горе, сльози, розпач. А найстрашніше — коли є поранені чи, не дай Боже, загиблі.

Якщо знищено складське приміщення — так, це великі матеріальні й фінансові втрати. Але його можна відбудувати. Можна відремонтувати техніку чи придбати нову. А людське життя не повернеш.

І навіть втрата житла, додає рятувальник, вимірюється далеко не лише вартістю будівельних матеріалів.

— Для людини її дім — це ж не просто стіни і дах. Там родинна пам’ять, яка жила у цих стінах роками. Там спогади про дітей, батьків, про найкращі миті життя. А ворог цинічно приходить і все це руйнує. Саме на таке дуже важко дивитися.

Після чергування — родина, город і рибалка

Рятувальники також потребують способу хоча б ненадовго залишити за дверима частини побачене на викликах. Для когось таким місцем стає родина, для когось — зустріч із друзями, риболовля чи звичайна робота на власній землі.

— Що допомагає Вам і Вашим колегам витримувати навантаження воєнного часу?

— Насамперед сім’я, родина — батьки, діти. Друзі, колеги. Особисто мені й деяким нашим хлопцям дуже допомагає рибалка.

Багато хто після чергування відволікається на городі. Ми живемо в сільській місцевості, майже в кожного є своя ділянка. Попрацював там — і вже трохи переключився.

Утім, плани на вільний час у рятувальників завжди умовні. Один телефонний дзвінок може змінити їх за кілька хвилин.

— Буває, що треба відкласти абсолютно всі особисті справи. Якщо, не дай Боже, десь приліт — збираємося і їдемо. У таких ситуаціях у нас задіяний весь колектив.

«Сухих рукавів — завжди і скрізь!»

17 вересня Костянтин Дудкін та його колеги прийматимуть вітання з Днем рятівника. У людей цієї професії є своє особливе побажання. Дуже просте для стороннього слухача і дуже зрозуміле для того, хто хоч раз розмотував пожежний рукав на реальному виклику.

— Що б Ви хотіли побажати колегам напередодні професійного свята?

— У рятувальників є такий вислів-побажання: «Сухих рукавів — завжди і скрізь!» А ще наш девіз: «Запобігти. Врятувати. Допомогти». Його має пам’ятати кожен рятувальник, і наш колектив його дотримується.

Тому з нагоди професійного свята хочу побажати передусім мирного неба, любові та злагоди в родинах. І, звичайно, сухих рукавів. Нехай усе буде добре і в нашому колективі, і в кожного жителя нашої громади та всієї Білопільщини!

За роки війни місцева пожежна охорона Миколаївської громади навчилася працювати там, де звичайний виклик за кілька хвилин може перерости у ліквідацію наслідків масованої атаки, а професійні обов’язки — у допомогу сусідам, знайомим і колегам відбудувати бодай частину втраченого. І, мабуть, найкращим подарунком до професійного свята для цих самовідданих чоловіків був би день, коли автомобілі залишаться в гаражі, мотопомпи — у відсіках, а пожежні рукави справді будуть сухими.

Сумські