«Бути поруч»: історія військового капелана 2 Шосткинського полку Отця Олексія + Фото

12 жовтня 2026 р. 13:02

12 жовтня 2026 р. 13:02

З раннього дитинства він мріяв стати священиком. Хотів допомагати людям, які переживають складні часи, потребують душевної підтримки та простого людського спілкування. Згодом ця мрія привела його до капеланського служіння, а війна визначила його місце поруч із військовослужбовцями.

Перший серйозний поштовх до служіння в армії він отримав ще у 2014 році, коли розпочалася війна. Тоді його брат по батьковій лінії перебував у районі проведення АТО та звернувся до нього по допомогу як до священнослужителя.

«Тоді я зрозумів, що військовим потрібна не лише зброя чи матеріальне забезпечення. Їм потрібне слово, молитва, можливість поговорити з людиною, яка просто вислухає», — згадує священнослужитель.

Ще одним важливим моментом став 2016 рік. Його товариш дитинства отримав важке поранення. Під час розмови з ним майбутній капелан уперше серйозно замислився про службу в армії.

«Я розповів йому, що хочу бути поруч із військовими. Він мене застеріг, що це нелегка праця, але водночас сказав, наскільки вона важлива для хлопців, які морально виснажені після бойових дій», — каже Отець Олексій.

Після цього думка про капеланське служіння вже не залишала його. Усі роки до повномасштабного вторгнення він жив із розумінням, що хоче допомагати військовослужбовцям. А після початку великої війни до цього рішення додалася особиста втрата — загинув його рідний племінник.

Порадившись із родиною, він вступив до лав Національної гвардії України. Тут уже служив його син.

«Я прийшов не просто виконувати свою роботу. Я хотів бути поруч зі своїми побратимами, підтримувати їх і допомагати пережити найскладніші моменти», — розповідає капелан.

Для капелана служба — це насамперед присутність. Не формальне виконання обов’язків, а готовність бути поруч тоді, коли людині особливо важко.

«Кожен капелан повинен бути прикладом і порадником для своїх побратимів та посестер. Наше головне гасло — “Бути поруч”» , — каже священнослужитель.

Робочий день Отця Олексія починається з молитви — за мир в Україні, за воїнів, які захищають державу, та за всіх, хто віддав своє життя за свободу й незалежність України.

Та капеланська служба не обмежується молитвою. Це постійне спілкування з військовослужбовцями, душпастирська опіка, проведення релігійних і державних заходів, просвітницька робота, соціальна та благодійна діяльність. Також капелан консультує командування з питань, пов’язаних із релігійною сферою. Під час служби військові часто звертаються із запитаннями, на які немає простих відповідей.

«Чому Бог не зупинить війну? Коли вона закінчиться? Коли ми повернемося додому? Чому стільки втрат? Чому росія розпочала цю війну? Таких запитань дуже багато», — говорить Отець Олексій.

У кожного військовослужбовця своя історія, свій досвід і свій біль. Саме тому універсальних слів підтримки не існує.

«З кожною людиною відбувається індивідуальна розмова. Спочатку потрібно вислухати, зрозуміти, що саме турбує людину, і лише тоді підбирати слова, які можуть її підтримати», — розповідає капелан.

За словами Отця Сергія, інколи військовослужбовцю простіше відкритися саме священнослужителю. Не всі готові говорити про свої переживання навіть із психологом чи побратимом.

«Коли військовий приходить до капелана зі своїми питаннями або проблемами, я спочатку слухаю. Допомагаю розібратися в ситуації, а вже потім раджу і молюся, щоб усе склалося з Божою допомогою», — говорить священнослужитель.

Окреме місце в його служінні займає молитва за поранених військовослужбовців. Разом із побратимами він просить Бога про їхнє одужання та повернення до родин.

«Молимося за їхнє здоров’я і просимо Всевишнього, щоб вони повернулися до своїх родин без ушкоджень, які можуть змінити їхнє життя», — розповідає Отець Олексій.

Війна не змінила його ставлення до Бога. Навпаки, служба лише посилила бажання розвивати українську церкву та бути поруч зі своїм народом.

«Моє ставлення до Бога не змінилося. Як любив Бога, так і люблю, як служив, так і служу. З’явилося ще більше бажання робити для розвитку ПЦУ, адже церква в нашій державі має бути українською, автокефальною, незалежною та бути зі своїм народом», — каже капелан.

Сили продовжувати службу йому дає віра, молитва та підтримка близьких. Особливе місце в цьому займає його мама, яка багато часу проводить у храмі.

«У першу чергу мене укріпляє Господь. А ще — молитва моєї мами. Я знаю, що вона постійно молиться. Підтримує мене і родина, ми спілкуємося по декілька разів на день. Допомагають також друзі», — ділиться священнослужитель.

Сьогодні капелан залишається поруч із військовослужбовцями, які продовжують виконувати свої завдання. Він бачить їхню втому, переживає разом із ними складні моменти, молиться за тих, хто перебуває на передовій, і за тих, хто чекає повернення своїх близьких.

«Я пишаюся нашими мужніми воїнами, які залишили свої родини й пішли захищати нашу святу землю. Бажаю кожному з вас, мої дорогі побратими, скорішої перемоги, Божого благословення та заступництва Божої Матері на кожному кроці вашого життя. Нехай кожного береже Ангел-Охоронець і нехай усі якнайшвидше повернуться до своїх рідних», — говорить капелан

За матеріалами Військової частини 3022 Національної гвардії України .

Сумські