Зв’язкова Романа Шухевича Марія Римик: біля міста Бережани освятили меморіальну композицію

12 жовтня 2026 р. 17:57

12 жовтня 2026 р. 17:57

1 жовтня 2026 року в урочищі Вертеби с.Жуків з нагоди відзначення Дня захисника та захисниць України відбулося освячення меморіальної композиції на місці загибелі видатних постатей українського визвольного руху: творця військової контррозвідки ОУН, голови Служби безпеки ОУН (б) Миколи Арсенича, його дружини та помічниці Ганни Гуньки, охоронця Степана Мельника, зв’язкової Центрального Проводу ОУН (особисто Романа Шухевича) Марії Римик.

На сторінці Бережанської міської ради у Facebook зокрема зазначено: «До місця пам’яті учасники заходу пройшли патріотичною ходою від пам’ятника Тарасу Шевченку в селі Жуків. Цей шлях став своєрідним символом єднання людей навколо спільної історії та пам’яті про тих, хто присвятив своє життя боротьбі за Україну.

На місці загибелі відбулося урочисте підняття Державного Прапора України, відкриття та чин освячення меморіальної композиції, покладання квітів і лампад та хвилина мовчання.

До присутніх звернулися Бережанський міський голова Ростислав Бортник та депутат Тернопільської обласної ради Ольга Поляк. У своїх виступах вони говорили про значення цього місця для збереження історичної пам’яті, про людей, чиї імена пов’язані з боротьбою за українську державність та про важливість знати й берегти історію рідного краю.

Особливої атмосфери заходу додавали мистецько-літературне дійство та ватра. Міський голова Ростислав Бортник вручив відзнаки Бережанської міської ради Захисникам і Захисницям. Важливим і символічним моментом стало спільне виконання присутніми пісні «Ой у лузі червона калина…» — пісні, що стала одним із символів української боротьби та незламності.

Такі місця нагадують нам, що історія — не лише сторінки в книгах. Вона живе в пам’яті людей, у місцях і символах, які ми бережемо та передаємо наступним поколінням.

Пам’ятаємо. Шануємо. Бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну.»

Автор і реалізатор проекту Голова Бережанської міської ради Ростислав Бортник на своїй сторінці у Facebook зокрема пояснив символіку, яку заклав у пам’ятно-меморіальній композиції: “… кожний отвір на прапорі, як символ полеглих українських повстанців та повстанок, які ціною власного життя боролись за Незалежність України від радянської окупації … , саме так полотно наповнилось червоними та чорними кольорами … “

Марія Римик народилася 10 вересня 1923 року (діяла під псевдонімами «Маруся», «Наталка», «Марія») — борчиня за незалежність України у XX столітті. У період найактивнішої боротьби, коли УПА вела запеклі бої в умовах зміни фронтів і жорстокого протистояння двом тоталітарним режимам — нацистському та радянському, — Марія Римик безпосередньо забезпечувала стратегічний зв’язок між Головним Командиром УПА Романом Шухевичем («Білий», «Тур», «Тарас Чупринка») та Центральним Проводом ОУН.

Навчання у Чортківській гімназії відкривало перед дівчиною блискучі перспективи, але вона обрала боротьбу за волю України, вступивши до лав ОУН у 1939 році.  Учасники визвольного руху згадували Марію Римик як людину «кришталевого характеру» — саме це визначення згодом увійшло до видання «Історично-мемуарний збірник Чортківської округи» (Нью-Йорк [та ін.] : НТШ, 1974; Український архів, т. XXVI, с. 927). У жорстоких реаліях війни та суворої конспірації такі слова означали найвищу оцінку: абсолютну надійність, безкомпромісну чесність і непохитну стійкість перед лицем смерті.

СБ ОУН під керівництвом Миколи Арсенича діяла як високоефективна контррозвідка. Постать Марії Римик розкриває її інтелектуальний вимір: тримаючи сувору конспірацію та прораховуючи ризики, вона виконувала найвідповідальніші завдання поруч із керівництвом. Хоча обов’язки зв’язкової водили її різними теренами, загинула вона героїчно в бою у 23 роки на рідній Чортківсько-Бережанській окрузі ОУН.

Не встигла створити власну сім’ю, бо її долею стала боротьба. Володимир-Ігор Порендовський у книзі «Штафетні лінії. Спогади» (Центр досліджень визвольного руху, за редакцією Руслана Забілого, Львів, 2010) розповідає про епізод, який показує, наскільки радянські каральні органи вважали «Марусю» запеклим ворогом, а її ліквідацію — надзвичайно важливим здобутком. Навіть у 1948 році, коли і сама зв’язкова, і члени Центрального Проводу ОУН Микола Арсенич та Дмитро Маївський (безпосередній провідник Порендовського) уже загинули, чекісти не приховуючи задоволення вибрали для демонстрації саме її фото як головний доказ своєї сили:

«Вчасі мого слідства в 1948 році чекісти залюбки показували мені знимку вбитої „Марусі”, мовляв, наші руки всюди дістануть».

Через підпільну діяльність Марії Римик її родина зазнала репресій і була депортована до Сибіру. Там її брат одружився із сестрою Івана Дмитрика — відомого вояка УПА та автора мемуарів «У лісах Лемківщини». Його книжка вперше вийшла в еміграції у 1976 році у відомому видавництві «Сучасність», згодом перевидавалася у 1977 та 1982 роках. Аби доправити правду через «залізну завісу», примірники маскували під радянську книгу Сидора Ковпака «Від Путивля до Карпат», вшиваючи всередину повстанський текст (сьогодні цей рідкісний примірник зберігається в Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського). У 1992 році львівське видавництво «Червона Калина» перевидало її під назвою «Записки українського повстанця (В лісах Лемківщини)». Ця книга залишається актуальною і сьогодні, а її сучасне перевидання доступне в книгарнях.

Останній бій — урочище Вертеби

У листі від 11 січня 1947 року Микола Арсенич звертається до Романа Шухевича щодо міжнародної ситуації та перспектив Третьої світової війни, проте цей лист зв’язковій не судилося доставити до Головнокомандувача УПА.

23 січня 1947 року в урочищі Вертеби — лісовому масиві між селами Жуків, Гиновичі та Куропатники біля міста Бережани на Тернопільщині у бою з московськими окупантами героїчно загинули голова Служби безпеки ОУН, член Центрального Проводу ОУН Микола Арсенич, його дружина та помічниця Ганна Гунька, охоронець Степан Мельник та зв’язкова Центрального Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича Марія Римик. Цей бій став однією з найтяжчих втрат для керівного ядра ОУН та УПА у той період.

Символічно, що  на меморіальній композиції  імена чотирьох героїв, чоловіків і жінок, увічнено на рівних засадах. Цей принцип рівності був закладений і в першоджерелах: звіт повстанців «Вісті з Терену», опублікований у 49-му томі «Літопису УПА» (оцифрована копія цього унікального документа доступна на сайті Державного архіву Тернопільської області), засвідчує, що жінок згадували на рівних із чоловіками. Водночас цей же звіт спростовує радянський міф про самогубство.  Аналіз лінгвістичної дисципліни повстанського документа доводить, що для фіксації самопожертви укладач використовував обмежувальні маркери («самі», «власними пистолями», «останнім набоєм»), які відсутні в тексті про криївку, де загинули герої. Натомість загиблі названі «побитими» — терміном, який у підпільному діловодстві застосовувався до полеглих у бою.

Сумські