Понад рік мати чекала на сина: у Сумах поховали захисника з Білопілля Сергія Коробку

18 жовтня 2026 р. 18:03

18 жовтня 2026 р. 18:03

Понад рік Наталія Вікторівна Коробка жила надією, що її син Сергій живий. Можливо, потрапив у полон, не має змоги повідомити про себе… Адже траплялося, що військові, яких тривалий час вважали зниклими безвісти, поверталися додому. Мати чекала на диво. Але замість довгоочікуваної зустрічі їй довелося зустрічати сина в домовині. 6 жовтня 2026 року в Сумах поховали 34-річного солдата Сергія Коробку з Білопілля , який загинув на Донеччині.

Сергій Анатолійович Коробка народився 15 березня 1991 року в Білопіллі. Тут минули його дитинство та юність. Після закінчення одинадцяти класів Білопільської ЗОШ №4 вступив до Білопільського ВПУ, де здобув професію маляра-штукатура, лицювальника-плиточника. Згодом продовжив навчання в Іскрисківщинському училищі, опанувавши ще одну спеціальність — машиніста-тракториста.

До техніки Сергій мав особливий інтерес із дитинства. Любив розбиратися в механізмах, щось ремонтувати, працювати руками. Згодом, вже у дорослому віці, це захоплення стало спільним із вітчимом, який став для нього близькою людиною.

Рідний батько Сергія, Анатолій Миколайович, учасник війни в Афганістані, помер у 2016 році. Згодом Наталія Вікторівна пов’язала своє життя з іншим чоловіком. Вітчим ставився до Сергія як до рідного сина, завжди його по-батьківськи підтримував.

— Вони дуже добре ладнали між собою. І з технікою любили разом займатися, і на риболовлю їздили. Їм завжди було про що поговорити, що разом поробити, — згадує Наталія Вікторівна.

У родині зростав і молодший син Олександр. Як і старший брат, він навчався у Білопільському ВПУ, де здобув професію маляра-штукатура. Нині проживає в Харкові.

Після завершення навчання Сергій їздив на заробітки до Києва, працював на будівництві. Певний час трудився у ТОВ «Ворожба», а також маляром-штукатуром у приватному підприємстві «Білопільський рембудмонтаж».

Сергій не боявся фізичної праці, вмів виконувати різну роботу й заробляв на життя власними руками. Власної сім'ї чоловік створити не встиг. Не судилося йому стати батьком, виховувати дітей, здійснити свої мрії…

У 2025 році Сергій працював на будівництві в Бучі Київської області. Саме тоді 34-річного чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження військової підготовки його направили на Донеччину, де тривали важкі бої.

2 червня 2025 року солдат Сергій Коробка зник безвісти поблизу населеного пункту Попів Яр Краматорського району Донецької області.

Відтоді для рідних почався найважчий період. Жодної достовірної інформації про долю військового не було. Родина намагалася з'ясувати, що з ним сталося, чекала на результати пошуків та експертиз.

— Я до останнього сподівалася: може, він у полоні, може, живий… Більше року не було жодної звістки. Але ж багато було випадків, коли хлопці зникали безвісти, а потім поверталися. От і я чекала. Думала, може, і мій Серьожа повернеться… — говорить Наталія Вікторівна.

8 вересня 2026 року, після чергового обміну тілами загиблих, родина отримала повідомлення: результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Сергія 2 червня 2025 року.

— Але дива не сталося… Привезли мого сина в домовині… — із болем говорить мама.

Місяці невідомості та переживань підірвали здоров'я Наталії Вікторівни. А разом із горем від втрати сина родині довелося пережити й інші тяжкі випробування.

Нині жінка разом із чоловіком проживає в Сумах. У рідному Білопіллі російські обстріли зруйнували їхнє житло, з яким були пов'язані роки життя, родинні спогади.

— У Білопіллі росіяни зруйнували два наших будинки. Біля хати мого першого чоловіка прилетів КАБ — лишилися одні стіни… А згодом розбили й ту хату, де ми жили з другим чоловіком, — розповідає Наталія Вікторівна.

Після підтвердження загибелі Сергія перед родиною постало ще одне важке рішення — де поховати захисника. Мати хотіла, щоб син спочивав у рідному Білопіллі, поруч із батьком Анатолієм Миколайовичем. Проте через постійні обстріли прикордонного міста від цього рішення довелося відмовитися.

— Ми так хотіли поховати Серьожу в Білопіллі, біля його тата. Але побоялися через обстріли. Тож ховали в Сумах. Хоча і тут тепер не краще, — говорить Наталія Вікторівна.

Навіть день прощання не минув спокійно. Коли відбувалося відспівування загиблого захисника, неподалік у Сумах російський ударний безпілотник влучив в один із будинків.

6 жовтня 2026 року солдата Сергія Анатолійовича Коробку поховали на міському кладовищі, поблизу 40-ї підстанції.

Захиснику Сергію Коробці назавжди залишиться 34… Він не встиг створити власну сім’ю, стати батьком, здійснити багато життєвих планів. Його життя обірвала війна, залишивши рідним біль втрати і спогади.

через GIFER

Світла пам'ять захиснику України Сергію Коробці. Щирі співчуття його рідним і близьким.

Сумські