«Служити Україні та берегти своїх»: історія гвардійки 2 Шосткинського полку на псевдо “Вітер”

19 жовтня 2026 р. 17:38

19 жовтня 2026 р. 17:38

Ще маленькою вона приміряла військову форму батька й уявляла, як одного дня сама стане військовослужбовицею. Мрія здійснилася у 2008 році, коли “Вітер” розпочала службу в 2 Шосткинському полку НГУ. Свій військовий шлях “Вітер” розпочала на посаді контролера. Згодом була підмінним кухарем, у 2022 році виконувала обов’язки помічниці начальника варти у підрозділі «Валькірій», а у 2024 році працювала діловодом автомобільної служби. Пізніше повернулася до рідної варти. Нині вона обіймає посаду начальниці контрольно-пропускного пункту.

Її історією поділилася пресслужба 2-го Шосткинському полку НГУ.

«Я з малечку приміряла військову форму у тата. Завжди мріяла сама її одягнути й служити у нашій частині, щоб батьки та вся родина мною пишалися», — розповідає гвардійка.

Вітер згадує початок повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2022 року гвардійка заступила у варту, а вже наступної ночі почалося повномасштабне вторгнення. Удень 24 лютого вона разом із підрозділом виїхала на Чернігівщину. Попереду були дні, сповнені тривоги, небезпеки та переживань за рідних.

Під час перебування на Чернігівщині Вітер разом із подругою допомагала побратимам. Вони готували їжу, зверталися до волонтерів, шукали ліки та збирали ящики з продуктами для військових, які несли службу на блокпостах. Та найбільше сил забирали постійні обстріли й невідомість щодо долі близьких.

«Найважчим було переживати за сім’ю та рідних. У Чернігові я зрозуміла, що означають слова: “Скоріше б світанок”. Ночі були дуже важкими. Обстріли часто починалися близько одинадцятої вечора, а потім знову лунали о четвертій ранку. Коли сходило сонце, ставало трохи легше», — згадує Вітер.

Кожен новий ранок починався з думок про побратимів. Хотілося якнайшвидше дізнатися, чи всі живі та чи ніхто не постраждав.

«Ми молили Бога, щоб усі повернулися додому живими. Це було найголовніше», — каже військова.

Особливе місце в пам’яті гвардійки посідає зустріч із жінкою, яка мешкала в гуртожитку, де мали зупинитися військові. Побачивши гвардійців, вона вийшла до них з іконою в руках, плакала й благословляла, бажаючи всім повернутися додому живими.

Після повернення військовослужбовці передали ікону до каплички своєї частини отцю Сергію. Цей жест залишився для них нагадуванням про людську доброту та віру навіть у найтемніші часи.

Попри війну й нестачу продуктів, місцеві жителі не залишали військових без допомоги. У Козельці та Чернігові люди ділилися їжею, ліками, одягом і всім, що могли віддати.

«Вони допомагали нам, навіть не знаючи особисто. Віддавали останнє, хоча й самі жили у важких умовах. Завдяки волонтерам і звичайним людям ми трималися. Я дуже вдячна кожному з них. За таку підтримку — низький уклін», — говорить Вітер.

Для неї ця допомога стала доказом того, що українці здатні об’єднуватися й підтримувати одне одного навіть тоді, коли навколо небезпека та страх.

Для гвардійки військова служба — це насамперед відповідальність перед країною та своїми близькими. Вона переконана, що військовослужбовець має з повагою ставитися до людей, гідно виконувати свої обов’язки й захищати свій дім.

«Для мене бути військовослужбовицею — це з гідністю служити Україні, поважати людей, захищати своїх рідних і не допустити, щоб ворог прийшов у наш дім», — пояснює Вітер.

Вона вірить у перемогу України та мріє про день, коли війна закінчиться, а всі захисники й захисниці повернуться до своїх родин.

«Україна обов’язково переможе, бо ми, українці, будемо боротися за неї до кінця. Я хочу, щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі хлопці та дівчата повернулися додому живими — до тих, хто чекає на них щодня. І щоб наша Україна знову стала квітучою незалежною державою», — підсумовує Вітер.

Сумські