У Воронежі на Шосткинщині провели в останню путь захисника Романа Строкача

22 жовтня 2026 р. 15:46

22 жовтня 2026 р. 15:46

Сьогодні у селищі Вороніж відбулося прощання із захисником Віталієм Строкачем. Він загинув у жовтні 2024 року під час виконання свого першого бойового завдання. Про це повідомляє міський голова Шостки Микола Нога . Віталію назавжди 42 роки.

Роман Строкач народився 2 грудня 1981 року у селищі Вороніж, на Шосткинщині. Зростав у простій, сповненій праці та людської теплоти родині. Його батько — залізничник, мати — вихователька дитячого садка, люди, які навчили його найголовнішому: чесності, доброті та любові до рідного дому. Разом зі старшою сестрою Світланою вони жили дружно, плекаючи той особливий родинний зв’язок, який не здатна розривати навіть смерть.

Роман навчався у Воронізькій школі №1. А після 9 класу закінчив училище №42, де здобув фах водія та слюсаря. Він завжди прагнув більшого, тож у 2005 році закінчив Конотопський індустріально-педагогічний технікум і навіть передавав свої знання молоді, працюючи майстром виробничого навчання у Путивльському училищі.

Він не боявся жодної роботи. Як вправний газоелектрозварювальник, підкорював висоту у різних куточках країни – робив усе на совість, надійно та якісно. Згодом, з 2015 року, обрав шлях батька — став частиною залізниці. Працював монтером колії, пізніше — зварювальником. Його поважали всі, адже Роман був із тих людей, на яких тримається світ — надійний, відповідальний, справжній.

У 2012-му він зустрів свою майбутню дружину Віту і за рік закохані побралися. Разом вони виховали двох чудових синів — Кирила та Ростислава.

Безвідмовний, компанійський, справжнє джерело тепла. Без його щирої посмішки, без його танців не обходилося жодне родинне свято — він умів дарувати радість усім навколо… Саме таким згадують нашого земляка родичі та друзі.

З дитинства мав дві великі пристрасті — футбол та рибаловлю. У студентські роки виступав за футбольну збірну коледжу. З вудкою на березі річки він відпочивав душею, міг годинами й днями там проводити час. А з якою турботою він доглядав за своїми кроликами, створюючи затишок у власному господарстві…

Роман понад усе любив це життя і мав прості, але такі теплі людські мрії. З дружиною придбали будинок, який чоловік мріяв власноруч добудувати… Зробити родинним гніздом, де зустріне щасливу старість у колі коханої дружини, дітей, великої родини та численних вірних друзів, яких у нього завжди було вдосталь.

Та коли ворог ступив на нашу землю, Роман не зміг залишитися осторонь.

22 червня 2024 року наш земляк приєднався до Збройних Сил України. Він знав ціну свободи і не відступив!

Проходив службу на посаді старшого вогнеметника підрозділу РХБЗ у складі 152-ї окремої єгерської бригади. Побратими дали йому позивний «Старий» — серед них він був найстаршим за віком, наймудрішим, тим, хто завжди підставить плече і підтримає добрим словом. Його підрозділ тримав оборону на одному з найпекельніших напрямків — біля міста Селидове на Донеччині.

17 жовтня 2024 року під час виконання свого першого бойового завдання наш земляк прийняв свій останній бій… Він пішов у вічність як Справжній Воїн, залишившись вірним Україні та своїм рідним до останнього подиху.

Йому назавжди 42…

Сумські