Коли звучить пісня — живе громада: як культура Білопільщини вистоює під час війни

09 листопада 2026 р. 08:57

09 листопада 2026 р. 08:57

Зруйновані заклади культури, спалена музична школа, понівечені будинки культури, спорожнілі села, звідки через війну виїхали люди… Такою є сьогодні реальність прикордонної Білопільщини. Але навіть там, де ворог знищив стіни, йому не вдалося знищити головного — людської пам’яті, любові до рідної землі, української пісні та бажання творити.

До Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, який відзначають 9 листопада, розповідаємо про тих, хто всупереч обставинам продовжує берегти культурну спадщину громади й доводить: культура потрібна не лише у мирні часи. Під час війни вона стає однією з основ нашої стійкості.

Коли руйнують будівлі, але не можуть знищити пам’ять

Сьогодні Білопільська територіальна громада живе в умовах постійної небезпеки. Частина її території перебуває в зоні бойових дій, інша має статус території можливих бойових дій. Обстріли, повітряні тривоги, евакуація населення, зруйновані будинки та спорожнілі вулиці стали болючою частиною нашого сьогодення.

Важких втрат зазнала культурна інфраструктура. Вогонь війни знищив Білопільську школу мистецтв, зруйнував центр культури і дозвілля, пошкодив приміщення, де роками працювали творчі колективи, проводилися репетиції, концерти, виставки та народні свята. Під ударами опинилися й бібліотечні заклади. У деяких населених пунктах, звідки через небезпеку виїхали люди, культурне життя фактично припинилося.

Чи означає це, що зникла культура цих сіл? Що разом зі зруйнованими будівлями назавжди втрачено пісні, традиції, звичаї, історії родин, пам’ять про людей, які тут жили і творили? На щастя, ні. Бо культура — це насамперед люди. Ті, хто пам’ятає старовинну пісню, береже вишитий бабусин рушник, знає історію рідного села, навчає дитину співати українською, хто, попри втому, тривогу й невизначеність, знаходить сили займатися творчістю.

І сьогодні саме у відділі культури Білопільської громади, у тих осередках, які продовжують працювати, зосереджується величезна відповідальність за збереження цієї пам’яті. Тут підтримують зв’язок із творчими людьми, зберігають традиції колективів, навіть якщо їхні учасники опинилися далеко від рідного дому.

Адже зруйновану будівлю колись можна відбудувати. А ось відродити забуту пісню, втрачену традицію чи перервану спадкоємність поколінь значно важче.

Чи на часі культура, коли йде війна?

Це питання сьогодні звучить дедалі частіше. І його не можна просто відкинути. Коли громада щодня живе під загрозою обстрілів, коли потрібно допомагати військовим, підтримувати евакуйованих, забезпечувати людей найнеобхіднішим, зрозуміло, чому виникають дискусії щодо фінансування культурної галузі.

Чи потрібні сьогодні творчі гуртки? Чи варто підтримувати аматорські колективи? Чи доцільно витрачати ресурси на культуру, коли навколо стільки нагальних проблем?

Відповідь дають самі працівники культури Білопільщини — не гучними словами, а щоденною працею. Бо культура в умовах війни — це не лише концерти чи фестивалі. Це збереження української ідентичності, можливість бодай на короткий час відволіктися від страху, тривоги та важких новин. Це психологічна підтримка, відчуття єдності, причетності до громади, до власного народу.

Уявімо картину: над Білопіллям знову лунає сигнал повітряної тривоги. Люди прислухаються до звуків у небі. А коли дозволяють умови безпеки, у пристосованому приміщенні збираються учасники аматорського хору. Хтось починає знайому мелодію, її підхоплюють — і звучить українська пісня.

Саме тому культура не протиставляється обороні чи гуманітарній допомозі. Вона доповнює їх, підтримуючи те, заради чого українці борються, — право залишатися собою, говорити рідною мовою, берегти свою історію та передавати її дітям.

Про те, як у надзвичайно складних умовах продовжують працювати самодіяльні художні колективи, творчі студії та культурні осередки громади, розповідає начальник відділу культури Лариса Зарко.

Лариса Зарко

За кожним досягненням, дипломом і виступом сьогодні стоїть значно більше, ніж підготовка до конкурсу. Це наполегливість дітей і дорослих, підтримка батьків, зусилля керівників та бажання не втратити зв’язок із мистецтвом.

Частина дітей займається дистанційно, адже безпекова ситуація не дозволяє відвідувати гуртки у Білопіллі. Там, де це можливо, заняття продовжуються з дотриманням безпекових вимог.

Таланти, які прославляють Білопільщину

Вокальний жіночий ансамбль «Чарівниця» Воронівского СБК Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Попри війну, аматорські колективи громади беруть участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, фестивалях, дистанційних мистецьких проєктах і здобувають високі нагороди. Яскравий приклад — жіночий вокальний ансамбль «Чарівниця» Воронівського сільського будинку культури під керівництвом Катерини Примак. Колектив виборов Гран-прі міжнародного фестивалю-конкурсу «Відлуння слави: ДНІПРОВІ КРУЧІ», присвяченого дню народження Олександра Довженка, першу премію конкурсу «Українська вишиванка» та третю — міжнародного конкурсу «Зірки навколо».

Вихованки Воронівського СБК Софія Анурьєва та Кіра Парфірова Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Юні вихованки Воронівського СБК Софія Анур’єва та Кіра Парфірова стали лауреатками першої премії міжнародного мистецького конкурсу «Наша зоряна весна».

Низку перемог здобули вихованці вокальної студії «Voice», якою керує Олег Бут. Софія Яценко отримала перші премії конкурсів «Talent Star» та «Мама», Софія Васюк — конкурсу «Стежинами генія», Ольга Коровякова — «Мистецький Суперкубок» і «Тато».

Соліст центру культури і дозвілля Давид Сауленко отримав диплом ІІІ ступеня на обласному конкурсі естрадної пісні та сучасної популярної музики «Радослав».

Гідно представляє Білопільщину й танцювальний колектив «Імпульс» під керівництвом Анни Купченко. Його учасники вибороли першу премію міжнародного конкурсу «Величне мистецтво» та другу — «Таланти січня».

Не менш вагомими є досягнення юних художників об’єднання «Різнобарви сучасного мистецтва», яким керує Тетяна Чистякова. Аліна Цимбал здобула два Гран-прі: у конкурсі «Вище неба» за роботу «Живописний краєвид» та у конкурсі «Щасливий момент» за роботу «Родинне гніздо». Мирослава Ващенко отримала другу премію конкурсу «Сильні серцем» із роботою «Літній пейзаж». У творчих конкурсах успішно брали участь Кароліна Недайвода та Даніїл Цвентарний.

У третьому етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої» взяли участь Ганна Заболотна, Данило Корсун, Меланія Плотнікова та Олександр Шевченко, які отримали дипломи учасників. Дарина Шевченко та Евеліна Білка під керівництвом Олени Тарасенко долучилися до міжнародного конкурсу «Змагаємось За Нове Життя!», присвяченого Лесі Українці.

Для когось ці дипломи — чергові нагороди. Але для дітей із прикордонної громади, які зростають під звуки сирен і вибухів, кожна творча робота та кожне визнання означають значно більше. Це можливість відчути себе не лише свідками війни, а й творцями власного майбутнього.

учасниця конкурсів «Talent Star» та «Мама» Софія Яценко Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Пісня, яка підтримує захисників

Окрема сторінка діяльності білопільських аматорів — участь у благодійних і патріотичних мистецьких ініціативах.

Жіноча група аматорського хорового колективу під керівництвом Володимира Вусатюка, народний аматорський вокальний ансамбль «Риживські дівчата» (керівник Валентина Сауленко) та вокальний ансамбль «Джерело» Терещенківського сільського клубу (керівник Ріта Косогова) долучилися до міжнародної благодійної акції «Коляда для захисника» (2025–2026). Українська колядка у такому виконанні — більше, ніж святкова пісня. Це голос дому, родинного тепла, традицій, заради збереження яких наші воїни тримають оборону.

Творчі колективи громади також взяли участь у міському музичному фестивалі імені Олександра Малая та фестивалі багатожанрового мистецтва «Pro Талант» у Хуторі-Михайлівському. Серед учасників — народний аматорський вокальний ансамбль «Лілея» (керівник В.Вусатюк), вокальний гурт родини Сауленків, дует Валентини Сауленко та Ніни Макаренко, дует Давида Сауленка й Анни Купченко, ансамбль «Чарівниця», вокальний ансамбль Ганнівсько-Вирівського СБК (керівник О.Чухліб) та народний ансамбль української пісні «Куянка» Куянівського СБК (керівник О. Гусь).

Для громади такі фестивалі — нагода зберегти творчі зв’язки й нагадати іншим про Білопільщину. Про край, який потерпає від війни, але не втрачає свого голосу.

Народний аматорський ансамбль української пісні Ганнівсько-Вирівського СБК Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Навчатися, щоб зберігати й розвивати

Навіть у воєнних умовах працівники культури продовжують професійно вдосконалюватися. Виконувачка обов’язків директора Білопільського центру культури і дозвілля «Україна» Людмила Калиновська долучилася до поетичного проєкту «Голос нескореної Сумщини» та отримала диплом.

Методистка і керівниця танцювального гуртка Анна Купченко опанувала освітні програми «Безбар’єрна грамотність», «Культура толерантності», «Мова гідності», опублікувала наукову роботу про діяльність хореографа в сучасному соціокультурному просторі.

Директорка філії Ольга Штань пройшла навчання із захисту персональних даних, а керівниця ансамблю Катерина Примак — курси з інклюзивної психологічної допомоги та культурно-мистецьких практик у гуманітарному реагуванні. Вона також отримала відзнаку «Знавець українського фольклору».

Отже, культурна галузь не лише зберігає минуле, а й шукає нові форми роботи, пристосовується до сучасних викликів.

Вокальний ансамбль «Джерело» Терещенківського сільського клубу Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Зберегти культуру сіл, які змусила замовкнути війна

Найболючішим викликом для культурної галузі Білопільщини є не лише руйнування будівель, а й втрата звичного середовища, у якому століттями народжувалася народна творчість.

Кожне село мало власне культурне обличчя. Свої пісні, звичаї, майстринь, музик, родинні історії. Десь славилися вишивальниці, десь десятиліттями діяв народний хор, десь берегли особливу манеру виконання старовинних пісень. Сьогодні частина цих населених пунктів спорожніла. Люди були змушені залишити домівки. Деякі заклади культури знищено повністю. І, можливо, не всі вони повернуться до життя у тому вигляді, у якому існували раніше.

Саме тому надзвичайно важливо зберігати нематеріальну культурну спадщину громади: спогади старожилів, записи народних пісень, світлини аматорських колективів, історії сільських клубів, імена майстрів та виконавців, місцеві традиції та обряди. Бо якщо не зробити цього сьогодні, завтра може виявитися, що разом із втраченими будівлями ми втратили й частину власної історії.

Це завдання відділу культури, бібліотек, творчих студій, аматорських колективів і всіх небайдужих жителів громади. Зберегти пам’ять Білопільщини для тих, хто повернеться після війни, і для тих, хто народиться вже під мирним небом.

Народний ансамбль української пісні «Куянка» Куянівського СБК Фото: Відділ культури та туризму виконавчого комітету Білопільської міської ради

Доки живе культура — живе Білопільщина

Сьогодні працівники культури не мають звичних умов роботи. Дехто працює дистанційно, хтось підтримує зв’язок з учасниками колективів, які евакуювалися, хтось зберігає костюми, документи, фотографії та репертуар, щоб колектив міг відновити діяльність у майбутньому. І це теж велика робота.

Іноді найбільший результат — це дитина, яка, попри війну, не залишила заняття вокалом. Жінка, яка після важкого дня знайшла розраду в улюбленій пісні. Літня людина, яка отримала в бібліотеці не лише книгу, а й добре слово. Це колектив, який зберігся, хоча його учасники тепер живуть у різних містах.

Після завершення війни доведеться відбудовувати не лише житло, дороги, школи та лікарні. Потрібно буде повертати людям відчуття дому, відроджувати громади, відновлювати зв’язки між поколіннями. І культура матиме в цьому величезне значення.

З нагоди професійного свята хочеться подякувати всім, хто сьогодні береже душу Білопільщини: керівникам аматорських колективів, викладачам і наставникам, бібліотекарям, організаторам культурного життя, майстрам народного мистецтва, учасникам творчих студій. Тим, хто працює поруч із небезпекою, хто змушений був виїхати, але не втратив зв’язку з рідним краєм, хто зберігає пісні, традиції, архіви та спогади.

Нехай повернуться додому всі, хто був змушений залишити рідний край. Відродяться наші села, запрацюють клуби, бібліотеки, мистецькі школи, а українська пісня лунає вже під мирним небом. Бо доки живе наша культура — живе Білопільщина. А доки живе Білопільщина — живе пам’ять про її минуле і віра в її майбутнє.

Записала Н.Калініченко.

Сумські