Прихисток за 60 кілометрів від РФ: як переселенці з прикордоння Сумщини облаштовують нове життя у Штепівці

10 листопада 2026 р. 18:00

10 листопада 2026 р. 18:00

У селі Штепівка Лебединської громади на Сумщині знайшли прихисток 142 людини, які через постійні російські обстріли залишили свої домівки в прикордонні області. Попри те, що село розташоване за 60 кілометрів від РФ, сюди також долітають російські безпілотники. Переселенці облаштовують тут побут, заводять господарство та вчаться жити заново. Історії людей та чим живе старостат — читайте у матеріалі Суспільного.
«Літало та трусилися, стріляли сильно. Ось це запам’яталося. І досі в очах, як вогонь піднімається, вибухи. У голові так і стоїть воно», — згадує 75-річна Віра Савіщенко. Жінка виїхала з прикордонного села Рясне. Каже: від її рідного населеного пункту фактично нічого не залишилося.

«Такого села вже немає, стерли до останку. На свинокомплексі я працювала. Немає там ніде нічого, все розбите абсолютно. Був колгосп-мільйонер. Немає нічого, все пропало», — говорить пані Віра.

У Штепівці, розповідає жінка, є все необхідне для повсякденного життя: лікарня, магазини та школа. Тут вона з онукою і правнуком поступово звикає до нового місця.

«Живемо непогано. Ніхто не ображає. Все добре. Старій людині дуже трудно звикати до нового місця. А ніде не дінешся», — говорить жінка.

Онука Віри Савіщенко Лілія Руденко розповідає: на початку повномасштабного вторгнення вони з чоловіком виїхали з Краснопілля до Сум. Згадує день, який змусив покинути рідну домівку: «Коли перший був приліт у Краснопіллі, прямо майже коло мого дому, вирішили поїхати».

Однак через посилення обстрілів згодом і звідти довелося їхати. У Штепівці придбали будинок і живуть тут четвертий рік.

«Приїхали, подивилися, зустріли нас дуже гарно, краєвиди сподобалися. Село тихе, слава Богу», — говорить Лілія.

Лілія показує своє господарство. Каже: утримувати свиней її навчила бабуся, яка раніше працювала свинаркою. Тут поступово облаштовують побут. А найбільше цінують спокій, ділиться жінка: «Тримає те, що тут тихо. Дитині подобається. Гуляємо, сусіди гарні. Ми познайомилися, допоможуть, раптом чого. Ми так само допоможемо».

Підтримка місцевих жителів допомогла облаштуватися у Штепівці й Любові Чернишовій та її чоловікові Віктору. Жінка каже: евакуювалися сюди у серпні 2023 року з прикордонного села Ходине Шалигинської громади. Згодом дізналися, що їхню домівку знищено.

«Село нежиле. Воно спалене, воно розбите, воно заросле. Там дуже і дуже небезпечно навіть і ступати. Ми журимося за своєю домівкою. У нас був добротний, гарний будинок. Його ще будували батьки. У 1975 році було закінчене будівництво. Важко жилося, постійно в напрузі, бо за 2,5 кілометра кордон, було дуже страшно», — ділиться Любов Чернишова.

У Штепівці знайшли інше помешкання і тепер планують його викупити, розповідає жінка: «Нам подобається в цьому селі. Особливо я дуже вдячна сусідам. Нас дуже гарно тут прийняли, нам допомагали. Хто що приніс нам, бо ми городи не викопали вдома, нічого. А що нам ще треба? Дах зараз є, транспорт є. А далі, що ми зможемо, то самі заробимо».

Чоловік Любові Віктор додає, що поступово звикають до нового життя, облаштовують господарство, тримають курей та качок: «Нам би тільки тихе життя було, і все. Порівняно з нашим життям, що в нас було, то наразі тихо і для нервів спокійніше».

Четвертий рік у Штепівці живе й Анатолій Литвинов. Він теж переїхав сюди із села Ходине. Там, розповідає, втратив будинок і все господарство: «Ой, тікали ми звідти. Все там залишили. Було в мене подвір’я, будинок — все згоріло. Повітря тут не таке, у нас ліси навколо були, вода не така… Але ми вже звикаємо. Подобається тим, що це село проїзне. У нас село було, як кажуть, кутове. Ходив поїзд, ми теж могли там виїхати. На Суми могли виїхати».

За словами старости Олександра Великодного, Штепівка розташована приблизно за 60 кілометрів від кордону з Росією. Нині тут мешкає 680 жителів. Загалом у Штепівському старостинському окрузі зареєстровані 165 переселенців, із них 142 — безпосередньо у Штепівці.

«Село повністю газифіковане. В селі є водогін свій. У нас приблизно 230 водокористувачів. Звичайно, світло є, інтернет. У нас працює два сімейних лікарі. Є також екстрена медична допомога, є п’ять магазинів», — розповів посадовець.

У селі також працюють дві школи: дев’ятирічна, підпорядкована Лебединській громаді, та школа-інтернат, додає староста. Є регулярне автобусне сполучення.

«У нас соціальний автобус ходить. Громада його забезпечує і виділяє кошти на перевезення людей, переважно похилого віку. Також село Штепівка розташоване недалеко від траси Суми — Ромни — Київ. Там маршрутки теж регулярно ходять. Також добратися і до центру громади, в місто Лебедин, є чим. І в місто Суми не становить великих труднощів добратися», — зазначає Олександр Великодний.

Втім, за словами старости, є у Штепівці й проблеми. Одна з них — залежність водопостачання, опалення та зв’язку від електроенергії: «На електроенергії зав’язано сьогодні дуже багато питань. Це і водопостачання, водогін сільський у нас здоровий. Також, в кого котли діють від електрики, хоч вони і газові, там також це створює певні незручності. Також інтернет на цьому зав’язаний».

Староста говорить: у громаді фіксують падіння безпілотників. Через російські удари була пошкоджена територія колишнього свинокомплексу.

Сумські