Бібліотекарі Білопільщини рятують книги, бібліотеку і віру в майбутнє

13 листопада 2026 р. 15:25

13 листопада 2026 р. 15:25

У прикордонному Білопіллі бібліотекарі сьогодні не лише видають книжки, організовують виставки та допомагають читачам. Вони прибирають уламки після російських обстрілів, рятують книжковий фонд, переносять книги з пошкоджених приміщень і намагаються зберегти саму будівлю бібліотеки. А ще — садять квіти й сподіваються, що навесні їхнє подвір'я знову буде красивим.

Про людей, які навіть під обстрілами залишаються охоронцями українського слова, — наш матеріал.

Коли бібліотекар стає ще й рятувальником

Ми звикли сприймати бібліотеку як місце тиші. Книжкові полиці, читальна зала, знайомі бібліотекарі, які завжди допоможуть знайти потрібну літературу, порадять цікаву книжку чи запропонують нове видання. Але сьогодні у прикордонному Білопіллі бібліотечне життя зовсім інше.

Працівники Білопільської публічної бібліотеки імені Олександра Олеся дедалі частіше змушені займатися тим, що ніколи не входило до їхніх професійних обов'язків. Замість того, щоб упорядковувати книжкові полиці, вони прибирають уламки. Замість підготовки читальних залів до зустрічей із відвідувачами — ліквідовують наслідки чергових обстрілів. А замість звичного поповнення фондів доводиться рятувати ті книги, які вже є.

Попри війну бібліотеки Білопільської громади продовжують працювати Фото: з архіву бібліотеки

Будівля, у якій розташована бібліотека, неодноразово зазнавала російських ударів. Особливо важкими стали наслідки двох нещодавніх влучань ударних безпілотників типу «Молнія» в дах. Унаслідок цих атак читальна зала зазнала значних руйнувань. Довелося терміново переміщувати книжковий фонд, шукати для нього безпечніші місця, переносити й упорядковувати книги, рятувати те, що ще можна зберегти. А книжки — це не просто папір і палітурки. Це роками зібрані фонди, праця багатьох поколінь бібліотекарів, історія громади, знання, які мають залишитися наступним поколінням.

І сьогодні бібліотекарі фактично борються за збереження цього надбання. Причому йдеться не лише про приміщення бібліотеки. Працівники прибирають територію навколо будівлі, ліквідовують наслідки обстрілів і на подвір'ї.

До цієї роботи долучаються всі, хто сьогодні працює у Білопільському відділі культури. Разом вони намагаються підтримувати не лише діяльність своїх закладів, а й зберігати приміщення, які знову й знову потерпають від російських ударів та бомбардувань.

Це важка фізична праця, яка забирає час і сили. І водночас — щоденна боротьба за те, щоб у місті залишалося місце для культури.

Садять квіти там, де падають уламки

Є в цій історії одна особливо зворушлива деталь. Попри постійні обстріли, пошкодження будівлі та необхідність ліквідовувати наслідки влучань, працівники бібліотеки й відділу культури продовжують дбати про красу навколо свого закладу. Вони впорядковують клумби, висівають квіти, доглядають подвір'я.

Квітнуть клумби у Білопіллі Фото: Білопілля.City

Здавалося б, навіщо садити квіти там, де будь-якої миті знову можуть упасти уламки чи прилетіти російські безпілотники? Але, мабуть, саме в цьому й полягає особливий сенс їхньої праці. Садити квіти — означає планувати майбутнє. Вірити, що прийде весна. Що подвір'я знову зазеленіє, а квіти розквітнуть. Що біля бібліотеки знову буде красиво.

Вони не знають, якою буде наступна весна для прикордонного Білопілля . Але роблять усе, щоб зустріти її не лише з уцілілими книгами, а й із квітами біля бібліотеки. І в цьому — дуже багато любові до свого міста.

Чому сьогодні так важливо зберегти книгу

Можна запитати: коли навколо війна, коли люди змушені евакуюватися, коли руйнуються будинки та об'єкти інфраструктури, чи на часі говорити про книги? На нашу думку, саме на часі. Адже війна забирає в людей не лише матеріальні речі. Вона руйнує звичний спосіб життя, обмежує спілкування, позбавляє можливості навчатися, відвідувати культурні заходи, зустрічатися з друзями.

Книга не може замінити втраченого дому чи повернути мирне життя. Але вона допомагає людині зберігати внутрішній світ, думати, мріяти, пізнавати, знаходити розраду.

Особливо важливе читання для дітей, які зростають в умовах війни. Книжка розвиває уяву, збагачує мову, допомагає краще розуміти себе та інших. А спільне читання з батьками чи бабусями й дідусями стає ще й можливістю побути разом, поговорити, відчути родинне тепло. І тому збереження бібліотеки — це не лише збереження будівлі чи книжкового фонду. Це збереження можливості читати, навчатися й залишатися частиною українського культурного простору.

Попри війну бібліотеки Білопільської громади продовжують працювати Фото: Н.Калініченко

Вісім бібліотекарів, які залишаються зі своїми читачами

За інформацією, наданою Білопільською публічною бібліотекою імені Олександра Олеся, у бібліотеці та її філіях працюють вісім бібліотекарів. Четверо з них — безпосередньо у Білопіллі. Кожен має свої обов'язки, але сьогодні всіх об'єднує спільне завдання — зберегти бібліотечну справу навіть у надзвичайно складних умовах.

Інна Криводуб, бібліотекарка з обслуговування користувачів, допомагає читачам знаходити необхідну інформацію, художню та наукову літературу, організовує книжкові виставки. А ще займається волонтерством: допомагає військовим та опікується тваринами.

Цьогоріч до колективу долучилася молода фахівчиня Анна Авраменко, яка закінчила Сумський фаховий коледж мистецтв і культури імені Дмитра Бортнянського. Вона працює бібліотекаркою з інформаційних технологій, займається популяризацією літератури в інтернеті, створює презентації, виставки та вікторини. Сьогодні така робота особливо потрібна. Адже через безпекову ситуацію не всі читачі можуть прийти до бібліотеки. Тому бібліотека має знаходити нові способи спілкування з ними, зокрема через соціальні мережі та онлайн-ресурси.

Дитяча бібліотека, куди замість дітей приходять дорослі

Особливо непросто сьогодні працювати Білопільській бібліотеці для дітей. Нею опікуються Поліна Середенко та Оксана Охріменко. Через небезпеку діти нині не відвідують бібліотеку. Але книжки продовжують знаходити своїх маленьких читачів. По них приходять батьки, бабусі та дідусі. Обирають цікаві історії, казки, пізнавальні й повчальні видання. За інформацією бібліотекарів, дехто приїздить по книжки навіть із Сум.

І це, мабуть, один із найкращих доказів того, що потреба в читанні нікуди не зникла. Навіть коли дитина не може самостійно прийти до бібліотеки, дорослі допомагають їй зберігати зв'язок із книгою.

Поліна Середенко також продовжує професійне навчання — цього року вона вступила до Сумського фахового коледжу мистецтв і культури імені Дмитра Бортнянського.

Невидима, але надзвичайно важлива робота

Не всі бібліотечні працівники щодня спілкуються з читачами. Частина їхньої праці залишається за лаштунками. Саме такою є робота Людмили Докашенко, яка відповідає за комплектування, обробку та використання бібліотечних фондів.

Вона оформлює нові надходження, веде каталоги, організовує розподіл книжок між бібліотеками-філіями, займається питаннями передплати періодичних видань, надає методичну допомогу колегам.

У мирний час це була звична, хоча й дуже відповідальна бібліотечна робота. Сьогодні, коли книжкові фонди доводиться переміщувати через пошкодження приміщень, питання їх збереження набуває особливого значення. Адже кожна врятована книжка — це частинка культурного надбання, яку вдалося зберегти від війни.

Сільські бібліотеки — осередки життя громади

Попри війну продовжують працювати й сільські бібліотеки-філії. У Воронівській бібліотеці працює Людмила Дудченко, у Куянівській — Світлана Кізенко, у Ганнівсько-Вирівській — Світлана Олійник.

Як повідомили в бібліотеці, ці заклади від початку повномасштабної війни не припиняли своєї роботи. Бібліотекарки не лише обслуговують читачів, а й організовують культурні заходи, беруть участь у діяльності творчих аматорських та народних колективів.

Для невеликих сіл бібліотека завжди була чимось більшим, ніж місцем, де можна взяти книжку. Це простір спілкування, культурного життя, збереження місцевих традицій та пам'яті.
А сьогодні, коли чимало людей виїхали, такі осередки мають ще більше значення для тих, хто залишився.

Зберегти бібліотеку — означає зберегти частину Білопілля

Білопільська публічна бібліотека носить ім'я нашого земляка, видатного українського поета Олександра Олеся. Це символічно. Адже українське слово, яке зберігають і популяризують бібліотекарі, є частиною нашої історії та ідентичності.

Сьогодні бібліотекарі Білопільщини фактично виконують подвійну роботу. З одного боку — залишаються фахівцями своєї справи: працюють із читачами, фондами, організовують заходи, популяризують літературу. З іншого — змушені рятувати власні робочі місця, прибирати наслідки обстрілів, переносити книги, підтримувати пошкоджені приміщення. І роблять це разом з іншими працівниками відділу культури, для яких збереження культурних закладів сьогодні стало спільною справою.

Ми не знаємо, скільки ще випробувань доведеться пережити прикордонному Білопіллю. Але знаємо, що завдяки таким людям місто продовжує жити.

Дякуємо за книги. За працю. За квіти. За віру у весну

Наталія Калініченко та Лариса Зарко у бібліотеці ім. О.Олеся Фото: Білопілля.City

Хочеться подякувати кожному, хто сьогодні залишається працювати в бібліотеках Білопільщини. За кожну збережену книжку. За допомогу читачам. За терпіння й любов до своєї професії. За те, що після обстрілів знаходять сили прибирати уламки, переносити книжкові фонди, впорядковувати приміщення. За те, що не опускають рук. І окрема вдячність усім працівникам Білопільського відділу культури, які разом дбають про збереження закладів, що постійно потерпають від російських атак.

...А ще — за квіти. За те, що серед війни, руйнувань і тривог ви знаходите сили сіяти квіти й чекати весни. Бо поки люди садять квіти, бережуть книги й думають про завтрашній день — у міста є майбутнє.

І дуже хочеться вірити, що наступної весни біля Білопільської бібліотеки знову розквітнуть квіти. А колись у відновленій читальній залі знову зберуться читачі, лунатимуть розмови про книжки й відбуватимуться зустрічі, на які більше не впливатиме війна.

Матеріал підготовлено за інформацією Білопільської публічної бібліотеки імені Олександра Олеся.

Сумські