вологість:
тиск:
вітер:
«Ніхто не має залишатися сам на сам із болем»: Інтерв’ю з Ольгою Цигикал, головою Ради ВПО
Зустрітися з Ольгою Цигикал, головою Ради з питань внутрішньо переміщених осіб Шосткинського району, непросто. Її день розписаний майже по хвилинах: зустрічі, телефонні дзвінки, координація евакуації, пошук житла та допомоги для людей, які втратили домівки. Та за цим напруженим графіком — не лише громадська діяльність, а й особиста історія жінки, яка сама знає, що означає починати життя на новому місці.
Свого часу Ольга переїхала до Шосткинської громади з рідної Свеси. Її чоловік нині захищає Україну на фронті, а вона допомагає тим, кого війна змусила залишити рідні оселі.
Громадську діяльність розпочала із заснування ГО «Оберіг майбутнього», яка реалізовувала молодіжні та соціальні проєкти. Із початком повномасштабного вторгнення разом із родиною долучилася до волонтерства: плели маскувальні сітки, налагоджували зв’язки з військовими та їхніми сім’ями із заходу України. Звідти надходила гуманітарна допомога, яку спільно з фахівцями соціального захисту передавали переселенцям. Саме вміння об’єднувати людей, знаходити партнерів і не залишатися осторонь чужої біди привело Ольгу до Ради ВПО. Спочатку вона була її членкинею, а згодом очолила.
Фото: Рада з питань ВПО при Шосткинській РВА
«Мене підтримали й сказали: ми всі разом впораємося»
— Як Ви стали головою Ради ВПО Шосткинського району ?
— На першому засіданні нового складу зібралися як попередні члени Ради, так і нові представники громадських організацій та переселенців. Коли запропонували мою кандидатуру, зізнаюся, було страшно. Я так і сказала: «Дівчата, я можу не впоратися». А вони відповіли: «Ми всі разом впораємося».
Ця підтримка стала для мене вирішальною. Бо головне в роботі Ради — команда. Якщо всі розуміють, заради чого працюють, і ставлять на перше місце людей, тоді буде результат.
— Які можливості має Рада ВПО? Чи може вона реально впливати на розв’язання проблем переселенців?
— Рада ВПО — консультативно-дорадчий орган. Ми не маємо виконавчих повноважень, але можемо порушувати проблеми, готувати рекомендації, звертатися до влади, залучати партнерів.
Важливо, що не менше половини складу Ради мають становити самі внутрішньо переміщені особи. Адже хто краще розуміє їхні потреби, ніж люди, які пережили переселення? Багато залежить від наполегливості. Недостатньо просто написати листа й чекати відповіді. Потрібно зустрічатися, телефонувати, переконувати, шукати можливості.
Іноді одне питання доводиться порушувати багато разів, перш ніж воно зрушить із місця.
Спочатку — почути людей
— З чого розпочалася робота Ради нового складу?
— Ми поставили собі просте запитання: чи справді знаємо, чого найбільше потребують переселенці? Тому вирішили провести анкетування. Звичайно, житло — проблема номер один. Але Шосткинський район перебуває в зоні активних або можливих бойових дій, тому говорити про масштабне житлове будівництво складно. До того ж, багато людей не хочуть їхати далі від рідних місць.
Нам важливо було з’ясувати й інше: як люди адаптуються, чи виникають труднощі з оформленням документів, чи отримують необхідні послуги, як до них ставляться в установах.
Першу анкету розмістили на офіційному сайті та у Facebook. Отримали близько 60–80 відповідей. Для району це небагато. Ми зрозуміли, що онлайн-опитування охоплює переважно молодших і активніших людей, а старше покоління залишається осторонь. Тому плануємо проводити анкетування кожні пів року, залучаючи соціальних працівників і старост. Вони можуть особисто поспілкуватися з людьми, особливо у віддалених селах.
Нам потрібні не просто цифри у звіті. Ми хочемо зрозуміти, що відчуває людина, яка залишила дім, чого боїться і якої підтримки потребує.
— Наскільки складно організовувати таку допомогу в прикордонному районі?
— Ситуація змінюється щодня. Ось нещодавно ворог ударив керованими авіабомбами по Княжичах. Дві вулиці фактично знищені, люди в одну мить залишилися без житла.
На прикордонні часто залишаються самотні літні люди, маломобільні громадяни, люди з тяжкими захворюваннями. Під час евакуації їм недостатньо просто знайти транспорт. Потрібно відновити документи, організувати медичну допомогу, підібрати місце для проживання або спеціалізований заклад. Тут надзвичайно важлива співпраця громад, районної адміністрації та управління соціального захисту. На щастя, нам вдалося налагодити таку взаємодію.
Транзитний центр: місце, де людину не залишать саму
— У Шостці працює Транзитний центр для евакуйованих. Яку роль він відіграє?
— Це величезний крок уперед. Центр працює з 1 квітня. Його діяльність стала можливою завдяки об’єднанню зусиль державних структур, громад і гуманітарних організацій.
Людей із небезпечних територій евакуюють спецгрупи «Білі янголи», місія «Проліска», підрозділ «Фенікс» ДСНС. Там, куди гуманітарні місії не можуть дістатися, допомагають самі громади.
У центрі евакуйованих зустрічають представники ГО «Плурітон», управління соціального захисту. Людей реєструють на грошову допомогу від Норвезької ради у справах біженців (NRC).
Благодійний фонд «Волонтери: Дорослі — Дітям» працює з родинами, які мають дітей, а фонд «Мирне небо Харкова» надає гуманітарну допомогу.
Я працюю тут програмною координаторкою й водночас представляю Раду ВПО. Для мене це можливість щодня бачити людей, чути їхні історії та одразу шукати рішення.
Коли центр тільки відкривали, у приміщенні майже нічого не було. Ми приїхали разом із начальницею управління соціального захисту Юлією Бежевець. Вона оперативно домовилася про розкладачки, матраци, подушки, пледи, щоб люди після евакуації могли хоча б перепочити.
Від початку роботи через центр пройшли вже 1593 людини. І за кожною цифрою — окрема доля.
«Ми спрацювали як один організм»
— Пригадайте історію, коли спільна робота партнерів допомогла врятувати людину.
— Таких історій багато. Особливо запам’яталася літня жінка зі Зноб-Новгородської громади. Її евакуювали хлопці з організації «Сила єдності». Спочатку потрібно було просто знайти їй житло. Але згодом з’ясувалося, що жінка має проблеми із психічним здоров’ям і потребує спеціального догляду.
Ми тимчасово розмістили її в лікарні для обстеження. Потім почався складний шлях: консультації, комісії, погодження, пошук відповідного закладу. Під час переїздів загубився паспорт. До справи долучилася «Проліска», яка допомогла відновити документи.
Завдяки спільній роботі управління соцзахисту, місцевої громади, поліції, Шосткинської районної адміністрації та обласного департаменту соцзахисту вдалося оформити жінку до будинку-інтернату в Кролевці.
Це був непростий процес. Але всі працювали заради однієї мети — допомогти людині, яка самостійно вже не могла про себе подбати.
— А чи вдається допомагати з працевлаштуванням і пошуком житла?
— Так. Наприклад, чотирьом людям із Середино-Будської громади допомогли знайти роботу. Серед них — продавчиня та медична сестра. Ми ведемо списки потреб: комусь потрібен посуд, комусь — одяг, робота або дах над головою. А потім шукаємо людей та організації, які можуть допомогти. Дуже добре працює й «сарафанне радіо». Люди розповідають одне одному, куди звернутися.
А нещодавно сталася історія, яку я ніколи не забуду. До нас звернулися щодо 70-річного пана Віктора із селища Прогрес Середино-Будської громади. Його будинок знищив обстріл. Родини чоловік не мав, залишився зовсім сам. Я зателефонувала Юлії Бежевець. З’ясувалося, що в Буринській громаді Конотопського району є люди, готові безкоштовно прийняти переселенців.
Ми зв’язали пана Віктора з місцевою жителькою Катериною Іванівною. Вона теж живе сама й одразу погодилася його прихистити. Поки «Проліска» везла чоловіка, Катерина Іванівна тричі мені телефонувала: «Олечко, ну де ж він? Я вже й борщу наварила, і риби насмажила, і грибів натушкувала!». Водій потім розповідав, що зустріч була неймовірно теплою. Вона прийняла його як рідного.
Після таких історій розумієш, заради чого працюєш. Людина втратила дім, але знайшла тих, хто готовий подарувати їй тепло.
Партнерство, яке рятує життя
— З якими благодійними та міжнародними організаціями співпрацює Рада ВПО?
— Наших партнерів багато: Stabilization Support Services, «Проліска», Норвезька та Данська ради у справах біженців, «Рокада», «Людина в біді», «Право на захист».
Stabilization Support Services допомагали нам із розробкою стратегічного плану та навчанням. Нещодавно за їхнього сприяння передали три електровелосипеди соціальним працівникам Ямпільської громади. Це важлива допомога, адже їм потрібно добиратися до людей у віддалених селах.
Фото: ШосткаNews.City
Окремий болючий напрям — допомога цивільним, пораненим унаслідок обстрілів і вибухів. Лише за один тиждень до мене надійшло десять таких звернень. Данська рада у справах біженців має програму підтримки постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Вона передбачає допомогу з лікуванням, реабілітацією, протезуванням.
Ми передаємо інформацію фахівцям, а вони виїжджають до лікарень, спілкуються з постраждалими та визначають, яка допомога потрібна конкретній людині.
Це і є справжнє партнерство: коли кожен робить свою частину роботи, а людина отримує необхідну підтримку.
— Чи співпрацюєте з іншими радами ВПО?
— Найактивніше взаємодіємо із Шосткинською міською радою ВПО, яку очолює Людмила Петрівна. Допомагаємо одне одному з анкетуванням, проєктами, організацією заходів. У деяких громадах ради ще формуються, тому важливо ділитися досвідом.
Нещодавно я виступала на міжрегіональному форумі в Харкові, де розповідала про нашу взаємодію з місцевою владою. Головний висновок простий: не боятися ініціювати проєкти, звертатися до партнерів і шукати можливості.
«Не мовчіть і не бійтеся просити про допомогу»
— Ви часто повторюєте, що потрібно «стукати в усі двері». Що це означає на практиці?
— Писати звернення, запити, листи підтримки, офіційно фіксувати проблеми. Але самих документів замало. Потрібно особисто зустрічатися з керівниками, розповідати про ситуацію, пояснювати, чому питання важливе. Налагоджені контакти іноді дозволяють розв’язати проблему значно швидше.
Кожна гуманітарна організація має свій напрям роботи. Наприклад, Save the Children допомагає дітям: із речами, необхідними для навчання, одягом, взуттям, ліжками чи матрацами. Інші партнери працюють із маломобільними людьми або людьми з інвалідністю. Наше завдання — правильно скерувати людину, щоб вона не ходила від установи до установи.
— Що порадите переселенцям, які не знають, куди звертатися, або соромляться просити допомоги?
— Насамперед — не мовчати. Багато людей самостійно виїжджають з-під обстрілів і навіть не знають про існування Транзитного центру чи доступні програми підтримки. Тому ми завжди кажемо: навіть якщо ви зовсім не розумієте, з чого почати, зверніться до Ради ВПО або приходьте до Транзитного центру. Ми вислухаємо, підкажемо, куди звернутися, допоможемо знайти потрібних фахівців. Ніхто не повинен залишатися сам на сам зі своєю бідою.
«Чоловік тримає фронт, а я маю тримати тил»
— Робота в Раді ВПО не оплачується. Як вам вдається поєднувати громадську діяльність, роботу й родину? Чи не виснажує такий ритм?
— Мені пощастило, що робота програмною координаторкою Транзитного центру тісно пов’язана з діяльністю Ради ВПО. Це фактично одна сфера — допомога людям. Але навантаження величезне. Телефон не замовкає: зранку можуть телефонувати щодо евакуації з прикордоння, увечері — представники громад із новими зверненнями.
Щоб нічого не забути, веду одразу три щоденники. Мої діти вже звикли, що мама постійно зайнята. Вони багато чого навчилися робити самостійно, підтримують мене. Та я розумію, що мені не найважче. Мій чоловік — військовий. Він захищає нас на фронті. А я відчуваю, що повинна тримати тил, допомагати людям тут.
Уже третій рік я живу проблемами переселенців. І найболючіше бачити тих, хто залишився без підтримки: самотніх літніх людей, маломобільних, людей із тяжкими захворюваннями, тих, від кого відмовилися рідні. Вони втратили звичне життя, а іноді й усе, що мали.
Часто їм просто нікому зателефонувати, ні в кого попросити допомоги. Тому для мене Рада ВПО — це не про посаду чи протоколи засідань. Це про відповідальність за людей. Про вміння почути, підтримати, знайти вихід навіть тоді, коли здається, що його немає.
Ми не всесильні. Не можемо повернути людям зруйновані будинки чи скасувати війну. Але можемо допомогти їм не втратити віру в людяність. І доки Рада ВПО та наші партнери мають можливість допомагати, ми робитимемо все, щоб ніхто не залишався сам на сам зі своїм болем.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту.
Джерело: bilopillia.city
Новини рубріки
Запрошуємо на публічний медіафорум про право на інформацію, безпеку та майбутнє журналістики
18 листопада 2026 р. 12:30