«Ми читали вашу газету в напівзруйнованій хаті під КАБами». Історія, що вражає

19 листопада 2026 р. 09:37

19 листопада 2026 р. 09:37


Щоразу, коли розпочинається передплатна кампанія, ми шукаємо аргументи, чому варто залишатися з газетою «Білопільщина». І таких аргументів чимало. Наша газета має понад столітню історію. Вона залишається єдиним друкованим виданням, яке працює для жителів чотирьох прикордонних громад.

Ми не лише розповідаємо новини, а й зберігаємо історію рідного краю, реалізовуємо проєкти для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, маломобільних людей, допомагаємо землякам знаходити відповіді на важливі питання.

Ми знаємо своїх читачів. Є родини, у яких «Білопільщину» передплачують уже три, чотири, а то й п'ять поколінь. Для них газета — частина життя, зв'язок із рідним краєм, його людьми та історією. І ми безмежно вдячні кожному. Але нещодавно отримали таке несподіване підтвердження важливості нашої роботи, що й досі перебуваємо під враженням.

Почалося все з того, що ми надіслали свіжий номер «Білопільщини» нашій землячці Софії Малишевій, яка нині мешкає в Києві й разом зі своїм братом, відомим актором театру та кіно Сергієм Волосовцем, багато робить для нашої перемоги. Софія подякувала за газету, а Сергій опублікував її фото у своїй історії в соцмережах.

І раптом отримав повідомлення від колишнього побратима Миколи: «А я добре знаю цю газету! Ми її читали в напівзруйнованій хаті під КАБами. Кілька місяців, поки стояли в Білопіллі, передплачували й читали “Білопільщину”».

Уявляєте?!

Ми зв'язалися з Миколою. Я особисто написала йому, подякувала за увагу до нашого видання. І почалася розмова, яка стала для мене справжнім відкриттям. Микола розповів, що у 2024-2025 роках разом із побратимами стояли у Білопіллі. Вони жили в напівзруйнованій хаті на околиці міста. Поруч мешкала лише одна бабуся. А далі — поле і російське Тьоткине.

Ті, хто знає нашу місцевість, добре розуміють, наскільки близько до ворога перебували хлопці.
Микола згадував, скільки КАБів прилітало по їхніх позиціях і поблизу вулиць, де вони жили. Але хлопці вистояли, залишилися живими. І, як він із усмішкою додав, навіть автомобіль уцілів! А ще Микола зізнався, що вони були щиро здивовані: фактично на самому кордоні, під постійними обстрілами, продовжує виходити друкована газета! Причому газета, у якій багато цікавої інформації про місцевих людей, історію, події та життя громади.

Наші захисники читали «Білопільщину», щоб краще пізнати край, який вони захищали. Для мене це особливо зворушливо.

Ми завжди думали про своїх постійних передплатників, про земляків, які виїхали, але не хочуть втрачати зв'язок із домом. А виявляється, наша газета була потрібна й тим, хто приїхав сюди з інших регіонів України, взяв до рук зброю і став на захист нашої землі.

До війни Микола працював у кіноіндустрії. Саме там познайомився із Сергієм Волосовцем. І дуже здивувався, дізнавшись, що Сергій родом із Білопілля , а ми його добре знаємо.

Ось так через газету, спільних знайомих і випадкову публікацію в соцмережах знову переплелися людські долі.

Ми говорили з Миколою і про історію «Білопільщини». Він не міг повірити, що нашій газеті вже 106 років.

— Як? Така стара газета?! — дивувався він.

Розповіла йому про наш редакційний архів, про те, як важливо зберегти газетні підшивки, у яких зафіксовано понад століття життя нашого краю. Микола добре пам'ятає і приміщення редакції, і білопільські магазини, і вулиці міста.

Але найбільше мене вразили його слова про наших земляків. Микола розповів, що після Білопілля їхній підрозділ побував на різних позиціях. Таких людей, як у нас, за його словами, вони більше ніде не зустрічали.

Він із великою теплотою згадував білопільців, які допомагали військовим усім, чим могли. Говорив і про міського голову, до якого захисники зверталися з різними питаннями й завжди знаходили підтримку.

І це було надзвичайно приємно чути. Бо ми, білопільці, добре знаємо, скільки пережило наше місто. Скільки обстрілів, руйнувань, тривог і втрат. Але іноді потрібно почути погляд людини збоку, щоб іще раз усвідомити, якими є наші земляки.

Білопілля — це не лише місто на кордоні. Це люди, які допомагають, підтримують, тримаються і працюють заради перемоги. І наша газета — частина цієї спільної справи.

Зізнаюся, після розмови з Миколою я зовсім інакше подивилася на звичне запитання: «Навіщо сьогодні передплачувати газету?» Можна довго розповідати про її історію, журналістські матеріали, соціальні проєкти, важливість друкованого слова. А можна просто згадати наших захисників, які два роки читали «Білопільщину» в напівзруйнованій хаті під російськими КАБами. І всі аргументи стають зрозумілими без зайвих пояснень.

Дякую Миколі та його побрати-мам за захист Білопільщини. Дякую за добрі слова про наших людей. І за те, що наша газета була поруч із вами навіть у таких неймовірно складних умовах.

Дякую кожному нашому читачеві, який залишається з нами. Бо «Білопільщина» — це більше, ніж газета. Це місточок між тими, хто залишився вдома, і тими, хто змушений був виїхати. Між минулим і майбутнім. Між людьми, яких об'єднує любов до рідного краю.

Передплачуйте «Білопільщину». Залишайтеся з нами. Бо разом ми зберігаємо не лише газету. Ми зберігаємо нашу спільну історію, пам'ять і зв'язок одне з одним.

Реклама

«Ми читали вашу газету в напівзруйнованій хаті під КАБами». Історія, що вражає

Джерело: bilopillia.city

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua