До Небесного воїнства доєднався штурмовик-десантник, талановитий музикант з Чортківщини

19 вересня 2024 р. 23:14

19 вересня 2024 р. 23:14

Сьогодні по обіді, 19 вересня, у рідному домі в селі Пастуше Чортківської громади проводжали в останню путь воїна-десантника ДМИТРАША Павла, позначка земного життєвого шляху котрого зупинилася на цифрі 27... Україна втратила ще одне обдарування, яке б могло зробити цей світ куди яскравішим. Молода людина, у якої попереду зоріла блискуча кар’єра музиканта, яка могла створити сім’ю, народити дітей і просто радіти життю. Натомість змушена була взяти до рук зброю і стати на захист Вітчизни. Єдиний син у матері, котрий би міг доглянути її на схилі літ, однак тепер згорьована жінка до останніх своїх днів протоптуватиме стежину на кладовище до місця спочинку рідної кровинки...

Автор: Любомир Габруський

Зі слів прощання священника на подвір’і дізнаємося, що Павло народився 13 квітня 1996 р. Навчався у Чортківській гімназії імені Маркіяна Шашкевича, водночас серйозно займаючись музикою у Заводській школі мистецтв, якій згодом вирішив присвятити усе своє життя. Закінчив Теребовлянське училище культури, Навчально-науковий інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. По його закінченні поїхав працювати в Німеччину ударником відомого цирку Circus Krone. Дуже радів, коли його прийняли в симфонічний оркестр Івано-Франківської обласної філармонії імені Ірини Маланюк. Згодом здійснилася і давня мрія стати ударником рок-гурту: спершу в Чорткові, а потім тернопільського колективу «Новимний Кудень», нарешті популярних «Братів Станіслава» з Івано-Франківська, які йому стали по-справжньому братами до останніх днів.

Фото: pik.net.ua

З величезним бажанням поспішав на роботу. Не раз говорив матері, що займається улюбленою справою. Мав великі мрії, плани, пов’язані з музикою. Проте, на жаль, все перекреслила війна. В кінці травня минулого року отримав повістку. Приїхавши додому, у родинному колі багато говорили про війну, що потрібно йти служити, бо хто як не він. Про те, як добре буде жити в Україні, коли проженемо ворога з нашої землі...
Військово-навчальний центр в Житомирі, 25-а штурмова бригада. Перший бойовий досвід. Потім 79-а десантно-штурмова. Молодший сержант, командир відділення. Виходи на завдання, тривожні очікування для рідних. Одного разу зателефонував і зізнався, що сьогодні у нього був другий день народження, такі були страшні бої...

12 січня пролунав дзвінок з незнайомого номера: «Мамо, це – Павлик. Я поранений, у госпіталі, в полоні. В мене все добре, будемо чекати па обмін...». І мама чекала...
За декілька місяців знову тривожний дзвінок. Повідомили, що відбувся обмін тілами і начебто збіглося ДНК. Проте у рідних жевріла надія... На жаль, кілька днів тому знову дзвінок, що ДНК співпало на 99,9 відсотка. На упізнанні тіла мати упізнала свого Павлика...
Важкий був похорон. Пастуше – село невеличке, проте прийшло дуже багато людей з громади, приїхали бойові побратими, друзі-музиканти з Чорткова, Тернополя, Івано-Франківська...

Дорогу до Божого храму молодому воїну діти встелили пелюстками ранніх осінніх квітів.
Відспівували у місцевій ошатній церкві Івана Хрестителя ПЦУ – заупокійне Богослужіння очолив єпископ Тернопільсько-Бучацький Тихон.

Поховали мужнього Героя під звуки Державного Гімну України і почесний військовий салют на сільському кладовищі, неподалік могили полеглого улітку цього року воїна-односельця Білика Антона.

В часі погребіння камерний квартет симфонічного оркестру Івано-Франківської обласної філармонії востаннє зіграв для свого колеги-музиканта духовний твір «Отче наш» В.Барвінського і тужливу «Мелодію» М.Скорика. На жаль, вже ніколи не буде задавати чіткий ритм цьому славному оркестру незмінний ударник Павло Дмитраш. За висловом «Братів Станіслава», він слатиме привіти громами з Небес...

Тернопільські