«Героями не народжуються, ними стають»: на Чортківщині схоронили воїна-гранатометника Кучмія Тараса

14 жовтня 2024 р. 11:26

14 жовтня 2024 р. 11:26

Минулої неділі, 13 жовтня, у Великих Чорнокінцях Колиндянської громади віддали останню шану полеглому 29-річному односельцю, воїну-гранатометнику 1-ї роти 46-го окремого стрілецького батальйону 24-ї ОМБр Кучмію Тарасу Володимировичу, котрий загинув 6 жовтня від множинних поранень при виході з бойових позицій поблизу Часового Яру.

Тарас народився 6 лютого 1995 р. у цьому патріотичному селі, закінчив місцеву школу, згодом Чортківське ВПУ, здобувши фах кухаря. У 19-річному віці був призваний на військову службу у зону проведення антитерористичної операції. Брав участь в бойових діях у Луганській та Донецькій областях. Демобілізувавшись, поїхав на заробітки до Італії. Коли почалася відкрита російсько-українська війна, Тарас повертається на Батьківщину і в липні 2022 р. добровільно стає до лав ЗСУ. Брав участь у звільненні Херсонщини, воював на території Донеччини. За час служби був тричі поранений, але знову повертався на поле бою. На жаль, живим не повернувся з російсько-української війни… Єдиний син у матері. З найближчих рідних у нього ще залишилась згорьована 90-річна бабуся…

Фото: Колиндянська ТГ

«Знав Тараса дуже добре, адже дружив з моєю молодшою донькою. Був спокійним, виваженим, розсудливим, не за роками мудрим, – пригадує директор Чорнокінецьковолянської ЗОШ Василь Паламар. – Одного разу запросив його на зустріч з учнями, просив його розповісти про воєнні будні. Він каже: говоріть ви, а я краще помовчу. Моя професія – не говорити, а захищати Україну… Він був справжнім воїном. Скільки поранень мав. Розповідав, що не раз прощався з життям. Останній раз отримав важке поранення в хребет, був довго на реабілітації, однак знову повернувся на фронт. Матері сказав, що воювати вже не буде, а сидітиме в штабі за комп`ютером…

Тарас Кучмій у Чорнокінецьковолянській ЗОШ

Мабуть, уся Колиндянська громада зійшлася цього погожого жовтневого дня попрощатись з Героєм. На подвір`ї ошатної оселі, що аж під самим лісом на краю села, неможливо було протиснутись. Приїхали проститись з воїном і бойові побратими з 24-ї ОМБр.

«Тарас був гарним воїном, надійним товаришем, ніколи не відмовлявся йти на завдання. Користувався повагою і авторитетом серед бійців, завжди на позитиві. Виконував свою роботу на 5 з плюсом, – пригадує кремезний воїн з козацьким оселедцем на позивний Чуб. – Наш підрозділ був як єдина сім`я. Перша рота, як і належить, скрізь була першою. Зачистити територію – значить зачистити, тримати оборону, так до кінця. Якщо ти відступив, значить підставив своїх побратимів, що поруч. Ми разом таке пройшли… Брали Херсон – у Тараса там було перше бойове хрещення. Попасна, Комишуваха, Золоте, Соледар, Курдюмівка, Торецьк, Нью-Йорк… Разом виходили з оточення у Бахмуті. Багато хлопців там полягло… На війні дуже страшно, але Тарас завжди тримався достойно.

Як загинув? Розповідають, що ноги йому перебило, коли виходив з позиції. Стік кров`ю. Незрозуміло, приліт снаряду чи міни. Зайти на позицію і вийти – найскладніше, коли над тобою висять дрони, все прострілюється... Потрібно або в тумані, або під дощем. Почався обстріл, він не мав де укритися… Учора дізнався, що сьогодні похорон, зібрав хлопців – ветеранів-інвалідів війни. Нас тут шестеро є. Ось Медик – на війні втратив обидві ноги… З батальйонним прапором проводжаємо побратима…».

Автор: Любомир Габруський

Відспівували Героя у місцевому величному храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Поховали на новозакладеній Алеї Героїв, поруч з полеглим воїном-односельцем Клопотюком Ярославом, загиблим у березні ц. р., під Державний Славень України і почесний салют…

«Сьогодні укотре ми переконалися в тому, наскільки патріотичне село Великі Чорнокінці, яке вміє ростити, шанувати і проводжати в останню путь своїх Героїв, – мовив в часі погребіння воїна отець-вікарій Бучацької єпархії УГКЦ Володимир Заболотний, котрий очолював чин похорону. – Дякуємо матері за сина-Героя. Якби не такі хлопці, як Тарас, України вже б давно не було…

Тернопільські