Він ще й не жив, а вже Ангелом став – воїн-захисник, чортків’янин Борух Андрій

26 грудня 2024 р. 16:01

26 грудня 2024 р. 16:01

Невтішними видалися Святвечір і Різдво у Чорткові – зсупонені трауром…

24 грудня, коли чи не в кожній домівці з трепетом готувалися за родинним столом при святій вечері споглянути сяйво різдвяної зорі, святковий настрій обернувся для чортків’ян сумом і болем: біля собору верховних апостолів Петра і Павла містяни навколішки зустрічали ще одного загиблого сина України, воїна Боруха Андрія. Це його останній шлях додому – навічно з фронту.

Вітцівщина Андрія – Волинь, там у 1996 році він народився, там проживають його рідні: батько, мати, брат, сестра. Та своє сімейне гніздечко ще юнаком звив у Чорткові.

До лав ЗСУ Боруха Андрія призвали 16 січня 2023 року. І став молодий воїн на захист Батьківщини. Служив механіком-водієм самохідного артилерійського дивізіону, отримавши звання – матрос. Разом із побратимами мужньо й невідступно протистояв російським нелюдам. Та, на превеликий жаль, вража куля не вибирає… Останній бій воїн прийняв поблизу населеного пункту Дачне Донецької області 19 грудня 2024 року.

Зимовою памороззю скорботно плакала природа під супровід тривожної сирени, що сповіщала: везуть Героя – «на щиті»; мороз ішов попід шкіру від вкотре почутого – «Плине кача»…

На подвір’ї храму священники християнських конфесій відправили молебень.

Краялося серце болем рідних і всіх присутніх, хто прийшов провести загиблого Героя в останню путь; шматувалося болем все єство від утрати люблячого сина, брата, чоловіка, батька, друга… Непритомніючи, втрачав сили батько, з уст якого ледь зривалося: «Сину, мій сину…»; ревним плачем голосила мати: «Забери мене з собою, синочку мій рідний…»; побивалася від горя, припадаючи до труни молода дружина…

Не підібрати слів хоча би для найменшої утіхи чи розради рідних.

Андрієві назавжди – 28! Йому ще б жити і жити, будувати майбутнє, кохати і плекати батьківською любов’ю ще таку маленьку донечку-кровиночку, якій всього лиш чотири рочки. Що ж сказати тій дитиноньці, як пояснити, що татко вже ніколи не пригорне її, не зігріє в своїх обіймах?..

І навіть ствердні слова в честь воїна «Він – Герой! Він загинув за Україну!» не втішать, не втамують біль рідних…

Увечері 24 грудня в кімнаті смутку, що біля церкви Святої Покрови в Чорткові, відправили заупокійне богослужіння за спочилим Андрієм, життєвий ритм якого обірвав нелюд-ворог. Святвечір сповнився молитвою до Всевишнього, щоби душа загиблого воїна віднайшла радість і спокій у Царстві Небесному, де немає ні смутку, ні болю.

25 грудня, коли весь християнський світ вітав диво дивнеє – народження Ісуса Христа, Сина Божого, з невимовним смутком Чортків проводжав в останню путь захисника Боруха Андрія.

Чин похорону розпочався у храмі Святої Покрови, де відспівували Героя. Відтак похоронна процесія рушила до кладовища, що по вул. Ягільницька.

Удушливий відчай брав за горло, коли мати навколішки благала відкрити труну, щоби востаннє пригорнутись до бездиханного тіла сина, щоби востаннє поцілувати холодні вуста рідної кровиночки…

Пробач мені, мамо, пробач мені, тату,

Що в гості до вас не приїду у свято.

Убили мене… А хотілося жити –

Коханим бути і доню ростити.

Та ворог нестерпний життя обірвав...

А я ще й не жив, та вже Ангелом став…

Кохана, пробач за чорну хустину.

За вас життя я віддав і свою Україну.

Автор: Тетяна Лякуш

На Алеї Героїв поруч із побратимами – загиблими захисниками України – з усіма належними військовими почестями схоронили ще одного Героя, вірного сина Батьківщини.

І підхопив вольний вітер на свої крила ще одну пару знамен України – жовто-блакитне і червоно-чорне… А прийдешнє Різдво Христове утверджує в наших серцях віру в спасіння Господнє, сповнює душу і розум благими намірами, надихає на нові звершення та милосердя задля Перемоги над злом москальським. І з опікою Ісуса Христа рожденного, Спасителя нашого ми неодмінного поборемо всі лихоліття.

Слава Героям! Христос ся рождає!

Тернопільські