Історія та археологічна спадщина Зозулинців – одного з найстаріших поселень на Тернопільщині

06 січня 2025 р. 22:02

06 січня 2025 р. 22:02

Село Зозулинці, розташоване на лівому березі Дністра, за 21 км від міста Заліщики, є одним із найстаріших поселень Тернопільщини. Його багатовікова історія та археологічні пам’ятки відкривають багатство культурного й історичного спадку. Перша письмова згадка про Зозулинці датується 1532 роком, однак археологічні знахідки вказують на ще давнішу історію. Про це пише на своїй сторінці у Фейсбук Оля Ферлієвич-Статкевич.

На лівому березі Дністра за 21 км від міста Заліщики розташоване село Зозулинці.

За переказами назва села походить від першого поселенця, князівського сотника Зозулі (Зазулі), який поліг при обороні фортеці; за іншими – від того , що тут кували зозулі, і ще інша версія про походження назви села за такою легендою: “На Буковині, за селом Погорилівка, вдолині було село Зозулинці. В часи татаро-турецької навали село було зруйноване. Ті, що залишились живими, тікали на північ, переправлялися на лівий берег Дністра і знайшли місцевість, яка нагадувала їм їхнє рідне село, де кували зозулі, співали пташки. Тут вони і поселилися, а в пам’ять про це своє село назвали – Зозулинці. Долину за Погорилівкою, де було їхнє село, і сьогодні називають Зозулинською”.

Перша письмова згадка про село 1532 року.

Зозулинці стародавнє поселення, на його території виявлено стоянки трипільської, черняхівської, голіградської культур. В центрі села, на городах вздовж Дністра знайдено поселення давньоруського періоду. Саме з цього часу можна вважати існування сучасного села. На полях є величні кургани, місцеві назви – Могили скіфського походження, які насипані в кінці VI століття до нашої ери.

Перші дані про залюдненість села: в 1570 році було 17 дворів.

В 1636-37 роках в селі спалахнула чума, тоді багато селян вимерло, про це нагадує встановлений тоді пам’ятний хрест-оберіг.

В 1665 році в селі жила лише одна сім`я. 1672 р.

Зозулинці зазнали нападу татар, ординці завдали великої шкоди і село знову обезлюдніло.

Не обминули село великі історичні події. За часів Речі Посполитої воно належало до коронних маєтків.

В 1770 році власником села був генерал-майор військ коронних Роха Вінявський. Він проживав у Перемишлі. Його місячний дохід був 233 злотих, а сплачував щоквартально по 507 злотих і 15 грош.

В 1773 р. в селі був новий власник – Петро-Антоніо Храновський.

В 1775 р. село перейшло під владу австріяків, а згодом вони продали його графу Вільгельмові Сіменовському за 18437 злотих і 30 крон, згідно контракту від 17 січня 1777 року.

В 1784 році в Зозулинцях збудовано дерев’яну церкву, яка під час пожежі 1941 року згоріла. В книзі «Літопис роду Дольницьких» Олега Дольницького (1926-2013) доктора мікрохірургії у Києві написано:

“Дерев’яну церкву до села Зозулинці принесло Дністром у повінь, припущення у 1784 році!”.

На початку ХIX століття побудовано гуральню, в якій виробляли спирт. З приходом польських властей гуральня перейшла у власність пана Вартановича. У селі діяла олійня і млин.

16 травня 1848 року в селі проголошено скасування панщини. В честь такої радісної події було насипано могилу і встановлено хрест, який в 60-х роках був зруйнований.

Тут, на лівому схилі р. Дністер за 5,5 км від с. Городок розташована печера “Капличка” (знаходиться в гирлі впадіння р. Серет у Дністер) та 0,8 км південно-східніше с. Зозулинці. До неї можна потрапити таким шляхом із с. Городок, проїхавши міст через Серет, повернути дорогою вправо, яка веде на верх схилу до с. Виноградне (колишнє Костільники). Там, де дорога із Виноградного повертає на Зозулинці, через 2,5 км за яром знаходиться фігура янгола та хрест. Звідси польовою дорогою необхідно звернути вправо вниз до схилу Дністра, біля якого прокладені сходи до печери «Капличка». Або ж переправитись паромом через р. Дністер з с. Дорошівці.

Цей мальовничий куточок привабить кожного, хто сюди завітає.

В 1888 році тут було побудовано капличку на честь об’явлення Матері Божої. (капличку Зозулінську, на високому березі Дністра, у 1882 р. облаштував священик з 1860 року отець Михайло Дольницький (1828-1894)). У літню пору року капличка потопає у зелені крони 200-літнього ясена. За переказами, під час спеки пастухи йшли до кринички напитися холодної води. Вони пробралися крізь кущі терену, підійшли до води і раптом побачили під скалою у воді сяючий образ Божої Матері, яка стояла перед ними на повний зріст. Про це дивне видіння розповіли людям. Їм ніхто не вірив, одному з них довелося присягати на святому Євангелії 12 разів. На третій день Святої П’ятидесятниці люди сходилися сюди на відпуст з усіх околиць.

З переказів відомо, що на початку минулого століття біля каплички у печері жив пустельник Яким Боднарчук, родом з с.Іване-Пусте, що на Борщівщині. Після відвідування Гробу Господнього у Єрусалимі він прибув до Зозулинець на відпуст, де знайшов спокій для своєї душі. Жив він тут до смерті і похований на місцевому цвинтарі.

За радянських часів у 1962 р. капличку підірвали, від неї залишилася руїна (престол і один кут). 27 років вона стояла зруйнована, але люди йшли до цілющого джерела.

Восени 1989 р. капличку відбудували. Місцевий художник Василь Дем’янів намалював ікону Пресвятої Богородиці такою, як вона з’явилась пастухам Капличку і зараз відвідує багато прочан з усієї України.

В 1990 р. освятили це місце.

Це місце добре видно з протилежного берега с. Дорошівці.

На кінець Х1Х – початку ХХ ст. в Канаду і Америку із села емігрувало 18 сімей. Січовими стрільцями та вояками УГА були: Гаврилюк Ю.Г., Вівчар С.І., Івончик Д.І., Навольський А., Дем`янів Г., Дем`янів Н., Козак І.М., Німець Т.І. та інші.

В 1920 році було створено товариство «Просвіта», головою якого був Нестерович І.Й., секретарем – Дмитрів С.М. В 1926 році побудовано читальню «Просвіта». Тут діяла бібліотека, в якій було 180 книг, бібліотекарем був Вівчар Ю.І. Була кооператива, хор, драматичний гурток. Діяв осередок «Луг» керівником якого був Загарія Д.Т.

В 1939 року в селі організували радгосп, який проіснував до березня 1954 року. В квітні 1940 р. евакуювали селян в північні райони, області в зв`язку з тим, що мав проходити фронт. Мешканці села повернулися до рідних осель в серпні цього ж року. Від 28 липня 1941 р. до 17 квітня 1944 р. село було під нацистською окупацією.

30 травня 1941 року в селі була пожежа і через чиюсь необережність згоріло 48 господарств. Цього ж року у вересні була велика повінь, вода піднялася на 9 метрів, хати над берегом були затоплені водою.

Культурні осередки

В 1943 року Бурденюк І.І. створив організацію ОУН-УПА, до якої ввійшли молоді хлопці і дівчата. На фронт у роки Другої світової війни з села пішло 229 осіб, не повернулися 41 особа.

В 1910 році в Зозулинцях за отця Кирила Дольницького (1860-1938), який 50 років був греко-католицьким священиком, громадою села було побудовано велику церкву з білого тесаного каменю. Розписом церкви займалися брати дружини панотця Лонгіни:

Антон та Келестин Стрільбицькі із села Більче Золоте. Будували її 12 років. В 1910 році церква Успіння Святої Богородиці була освячена. З 1962 року по 1989 рік церква була закрита. У 1989 році богослужіння в церкві Успіння Святої Богородиці було відновлено.

Відомі уродженці с. Зозулинці

Шипітка Максим Н. (1899 – 1969 рр), який був священиком і служив на Ясній горі в Гошеві, прийняв монаший чин і став ігуменом монастиря, був єпископом УГКЦ. Владика Матей відсидів 10 років за віру Христову у більшовицьких тюрмах, Козак – Запорожан О.І. (1963), художник, Німець П.В. (1953), радіоінженер, кандидат технічних наук, Хапіцька Л.В. (1965), лікар-епедеміолог, Шипітка Н.І. (1947), архітектор, Шипітка Г.Д. (1973), геолог, Шипітка В.І. (1951), юрист-прокурор, Смук І.І. (1960), лікар-гінеколог.

Пам’ятками архітектури є римо-католицька капличка (1892 р.), гуральня і панський підвал-лабіринт. У селі споруджено пам’ятник воїнам, полеглим у німецько-радянській війні (1965), насипана могила Борцям за волю України (1990), встановлено Хрест Незалежності (1991).

Під час будівництва школи у 90-х роках було виявлено багато археологічних знахідок, які датуються 25 тисячними, 7 тисячними роками до нашої ери, і зараз знаходяться у відомих музеях Тернопільщини та Києва.

Тернопільські