Тернопільський підліток підкорює Швейцарію: історія успіху

06 березня 2025 р. 14:54

06 березня 2025 р. 14:54

Три роки тому, коли ворог ступив на нашу землю, сотні тисяч українців були змушені покидати рідні домівки, рятуючись від ворожих обстрілів .

Не стала винятком і сім’я знаного аграрія, топ-менеджера компанії «Агропродсервіс» Василя Гамрача, пише Сільський господар.

Дружина із маленькою 9-річною донечкою та 14-річним сином Дмитром вирушили у світи. Опинилися в мальовничій країні – Швейцарії. Там на сім’ю тернополян чекало чимало цікавих знайомств, доброзичлива тепла атмосфера, а ще юний Дмитро знайшов шлях до якісної освіти й самовдосконалення.

«Спершу ми мешкали у таборах для біженців. Потім оселилися в гуртожитку. Через три місяці мама повідомила, що дуже сумує за Батьківщиною, і вони із моєю сестрою хочуть повертатися додому. Я ж, детальніше познайомившись зі Швейцарією, її культурою, побутом, настільки захопився, що дуже хотів залишитися», – зазначив Дмитро.

Хлопець у свої юні 14 років уже був сформованою особистістю і зрозумів, наскільки важливо здобути якісну освіту, вивчати мови… Тож попросив батьків дозволу залишитися в цій країні.
«Я шукав різні можливості, запитував знайомих. І випадково познайомився із сім’єю, яка запропонувала жити в них. Зрештою ми оформили всі необхідні документи про тимчасове опікунство. Я дуже їм вдячний за гостинність і доброзичливість», – продовжив юний тернополянин.

Мама із сестрою поїхали додому. Тим часом 14-річний Дмитро вчився жити сам у чужій країні, в чужій сім’ї. Хлопець каже, що особливих складнощів у взаємостосунках із опікунами не виникало. У швейцарських сім’ях дітям надають велику свободу, їм важливо, щоби дитина мала власний простір. Дмитро не сидів, склавши руки, а весь час натхненно вивчав німецьку мову, яка спершу видавалася йому незрозумілою, а іноді навіть смішною.

«У Тернополі я навчався спершу в школі №24, а тоді в школі №5 із поглибленим вивченням англійської мови. Тому англійську знав досконало. А ось німецької не знав узагалі», – зазначив юнак.
І, о диво, за три місяці Дмитро вивчив мову на такому рівні, що зміг навчатися в швейцарській школі, де предмети викладали тільки німецькою мовою.

Розповідаючи про сина, Василь Гамрач надзвичайно пишається його досягненнями. Чоловік каже, що спершу син пішов у восьмий клас, де навчалися учні з посередніми знаннями. Минуло кілька тижнів, і школярі складали традиційні тести. Результати Дмитра настільки вразили дирекцію школи, що його перевели в клас, де навчалися успішніші учні. А ще через кілька тижнів, за результатами тестів, зробили висновок: Дмитрові немає чого робити у звичайній школі.

«Закликали опікуна і запропонували, щоби після закінчення восьмого класу Дмитро вступив у фізико-математичну гімназію, пропустивши дев’ятий клас. Радості сина не було меж. Так само, як і нашої гордості за нього», – мовив батько.

Коли Дмитро готувався до вступу в гімназію, зіткнувся ще з однією проблемою. З’ясувалося, що для вступу необхідно знати французьку мову. Тож не зволікаючи, він розпочав навчання. Знову записався на інтеграційні курси, читав, слухав відео тощо. За кілька місяців знав французьку на такому ж рівні, що й учні, які її вивчали чотири роки.

«Навчання в гімназії мене приємно вразило. Якщо у школі діяли жорсткі правила, то тут панує надзвичайно дружня атмосфера. Приємно, що тут навчаються підлітки, які справді хочуть здобути освіту. Адже ті, кому це не цікаво, пішли на роботу після закінчення дев’ятого класу. Тут я здобуваю якісну освіту, удосконалюю знання мов, оскільки предмети викладають як німецькою, так і англійською мовами», – розповів хлопець.

Надалі Дмитро мріє успішно закінчити гімназію, скласти іспити та вступити в один із кращих вишів Цюриха. Щоправда, ще не визначився з напрямом спеціалізації, обираючи між математикою, фізикою та інформатикою. До слова, навчання буде також цілком безкоштовним.

На запитання, чи має, окрім навчання, цікаві захоплення, юнак відповів: «Звичайно! Якось ми з однокласниками пішли в гори. Мене так зачарували тамтешні краєвиди, що я вже не уявляю свого життя без активного туризму. Ходжу в гори, відвідую льодовики – як разом із друзями та сім’єю опікунів, так і сам. Для мене це найкращий релакс! Також у гімназії є все необхідне для саморозвитку. Класи обладнані сучасними освітніми матеріалами, спортзал має все необхідне обладнання. Це все є безкоштовним».

Дмитро каже, що жити у Швейцарії – цілком доступно, якщо правильно розпоряджатися коштами: «У ресторани я не ходжу, у магазини – зрідка. Вчуся і подорожую – а це задоволення цілком досяжне».
Восени в гімназії відбувався цікавий конкурс серед учнів. Кожен писав монолог на власну тему. Цікаво, що серед усіх найкращим виявився твір нашого земляка. Дмитро описав, наскільки йому, українцю, важко було вивчати німецьку мову, з якими труднощами довелося зіткнутися. Журі конкурсу було вражене, тож відправили хлопця на міжрегіональний конкурс. Звідти Дмитро перемоги не привіз, натомість здобув досвіду та зарядився позитивними емоціями.

«Пізнавати світ – прекрасно! Тож тепер я хочу використати всі можливості, які щедро дарує мені життя. Не байдикувати, вчитися, розвиватися. І неодмінно, просто неодмінно після війни повернутися додому», – резюмував Дмитро Гамрач.
Зоряна ДЕРКАЧ

Тернопільські