Любов та молитва у кожній ниточці: у селі Петриків волонтерка об'єднала людей для плетіння маскувальних сіток

06 березня 2025 р. 22:37

06 березня 2025 р. 22:37

• Про Перемогу не говорять, її здобувають! Це на прикладі власної родини доводить жителька села Петриків Людмила Іванюк. Поки чоловіки з родини воюють, вона разом з однодумцями виготовляють окопні свічки, проводять благодійні ярмарки, плетуть маскувальні сітки та закуповують техніку для ЗСУ.
• Завжди потрібні вільні руки та донати. Якщо маєте бажання – долучайтеся!

Війна торкнулася Людмили Іванюк у 2014 році. Вона проживала у Волновасі (Донецька область), а її майбутній чоловік з Тернопільщини став на захист України. Вже тоді на рідній Донеччині дівчина допомагала українським військовим, готуючи їм смаколики. Переїхавши на Тернопільщину, пані Людмила знайшла однодумців, з якими вже три роки поспіль волонтерять пліч-о-пліч. Сили додають маленькі діти, а також подяки від захисників.

Працюємо за запитами військових

З перших днів повномасштабного вторгнення у селі Петриків відкрили благодійний штаб, до якого місцеві приносили речі, одяг, взуття, їжу, засоби гігієни. Туди пані Людмила приїхала за одягом для своїх рідних, яким вдалося евакуюватися з Донеччини. У штабі познайомилася з волонтерами й долучилася до їхньої команди.

– Ми сортували одяг, взуття, гігієну, продукти. У соціальних мережах писали, що ще треба донести, чого вже достатньо. Формували списки переселенців, видавали їм гуманітарну допомогу. Тішило, що наші місцеві жителі приносили все: консервацію, ковдри, подушки, одяг для дітей, якісь візочки. Це була потужна хвиля допомоги, – згадує пані Людмила.

Майже всі знайомі та рідні чоловіки волонтерського штабу стали на захист України. Тож і вони почали надсилати запити на гуманітарну допомогу. Спочатку це були окопні свічки, яких виготовили тисячі, а згодом і сітки, які маскують військових та їхні позиції на фронті.

– До виготовлення окопних свічок та маскувальних сіток долучалися як місцеві, так і переселенці. Пам’ятаю, що були жінки з Харкова, Мелітополя, Запоріжжя. Кожен мав свій фронт роботи: хтось збирав гроші та закуповував парафін, хтось збирав бляшанки та наповнював їх цупким картоном, хтось заливав і відправляв готові вироби на фронт. Ми постійно в русі, постійно працюємо, щоб допомогти хлопцям та наблизити нашу Перемогу, – каже пані Людмила.

Сплели понад 300 сіток

Маскувальні сітки волонтери плетуть від 2022 року. За цей час спільними зусиллями вдалося виготовити понад 300 виробів, загальна площа яких шість гектарів. Ними вже користуються військові на Харківському, Запорізькому, Херсонському, Сумському, Донецькому напрямках та навіть у Суджі (Курська область).

– Спочатку ніхто не вмів їх плести, ми переглядали відео та вчилися, як то треба зробити правильно. У центрі культури нам виділили приміщення, хлопці виготовили велику дерев’яну раму, на яку закидаємо сітку і вплітаємо тканину. Матеріали купуємо за власні кошти та донати, які надсилають небайдужі люди. Замовляємо з Дніпра та Туреччини, бо це найдешевші пропозиції, – розповідає жінка.

Військові надають волонтерці мінімальний опис локації, аби вони підібрали кольорову гаму для сіток. Це важливий нюанс, бо від цього залежить наскільки вдасться замаскувати позиції та техніку.

– Здебільшого просять зеленуватий, коричневий та сірий кольори. Ми вплітаємо частини, щоб сітка мала максимально природний вигляд. Попередньо обговорюємо з військовими розміри. Наприклад, 7х8 метрів підходить, щоб закрити джип, якщо є автівки менших розмірів, тоді складають у кілька шарів. Також треба сітки 12х18 метрів, 5х20 метрів для маскування окопів. Хтось просить по три-п’ять, а дехто – 15-20. Завжди кажуть, що треба якомога швидше, – додає пані Людмила.

Наразі маскувальні сітки у селі Петриків плетуть лише троє жінок: Людмила з Волновахи, місцева пані Надія та Світлана із Запоріжжя. Під час канікул долучаються й студенти коледжів, діти захисників.

– У нас немає чіткого графіка, кожен приходить тоді, коли має час, адже окрім волонтерства є ще робота, діти, домашні справи, особисті проблеми. Коли військові кажуть, що сітки треба терміново, доводиться навіть брати додому, просити про допомогу волонтерів із сусідніх населених пунктів. І мене тішить, що ніхто ніколи не відмовляється. Навіть мої діти, яким шість та вісім років, долучаються до процесу, – говорить волонтерка.

Донати та вільні руки зайвими не бувають

Людмила Іванюк звертається до всіх небайдужих жителів Тернопільщини та переселенців з проханням долучатися до волонтерства, адже вільні руки зайвими не бувають.

Наразі треба плести маскувальні сітки, готувати смаколики та створювати гарні вироби для благодійних ярмарків.

– Я вважаю, що кожна людина, кожна родина має долучатися до волонтерства. Бо нашим захисникам треба не лише підтримки, а й реальна допомога. Плетіть сітки, готуйте смаколики, в’яжіть шкарпетки, робіть окопні свічки, консервуйте овочі, м’ясо, збирайте кошти на дрони, автівки – напрямків є чимало і скрізь потрібні руки. Обов’язково донадьте перевіреним людям. Я дякую тим людям, які майже три роки поруч зі мною, які допомагають наших хлопцям. Разом ми здатні на більше. І навіть найменша допомога стає частиною великого механізму підтримки, – закликає жінка.

Якщо ви бажаєте допомогти – звертайтеся до пані Людмили у соціальних мережах.

Сітки, які рятують життя. Як при тернопільському храмі виготовляють маскування для військових

Від окопних свічок до консервації: родина на Теребовлянщині об'єднує людей для допомоги ЗСУ

Учні Тернополя створили ексклюзивний календар та зібрали понад 90 тис. грн на армію

Тернопільські